Серце розірвати.Не рвіть, думи, не паліте!Може, верну зновуМою правду безталанну,Моє тихе слово.Може, викую я з йогоДо старого плугаНовин леміш і чересло.І в тяжкі упруги…Може, зорю переліг той,А на перелозі…Я посію мої сльози,Мої щирі сльози.Може, зійдуть і виростутьНожі обоюдні,Розпанахають погане,Гниле серце, трудне,І вицідять сукровату,І наллють живоїКозацької тії крові,Чистої, святої!!!Може… може… а меж тимиМеж ножами рутаІ барвінок розів'ється —І слово забуте,Моє слово тихосумне,Богобоязливе,Згадається – і дівочеСерце боязливеСтрепенеться, як рибонька,І мене згадає…Слово моє, сльози мої,Раю ти мій, раю!Спи, Чигрине, нехай гинутьУ ворога діти.Спи, гетьмане, поки встанеПравда на сім світі.
19 февраля 1844, Москва
СОВА
Породила мати синаВ зеленій діброві,Дала йому карі очіІ чорнії брови.Китайкою повивала,Всіх святих благала,Та щоб йому всі святіїТалан-долю слали.«Пошли тобі матер божаТії благодати,Всього того, чого матиНе зуміє дати».До схід сонця воду брала,В барвінку купала,До півночі колихала,До світа співала:«Е… е… лю-лі,Питала зозулі,Зозуля кувала,Правдоньку казала.Буду сто літ жити,Тебе годувати,В жупані ходити,Буду панувати.Ой виростеш, сину,За півчварта року,Як княжа дитина,Як ясен високий,Гнучкий і дебелий,Щасливий, веселийІ не одинокий.Найду тобі рівнюХоч за морем синім.Або крамарівну,Або сотниківну,Таки панну, сину.У червоних черевиках,В зеленім жупаніПо світлиці походжає,Як пава, як пані,Та з тобою розмовляє.В хаті, як у раї!!А я сиджу на покуті,Тілько поглядаю.Ой сину мій, сину,Моя ти дитино!Чи є кращий на всім світі,На всій Україні!Нема кращого й не буде —Дивуйтеся, люди!Нема кращого!.. а долю…
Долю роздобуде».Ой зозуле, зозуленько,Нащо ти кувала,Нащо ти їй довгі літа,Сто літ накувала?Чи є ж таки на сім світіСлухняная доля?Ох, якби-то… вміла б матиЗ німецького поляСвоїм діточкам закликатьІ долю, і волю,Та ба… а зле безталанняЗустрінеться всюди —І на шляху, і без шляху,Усюди, де люди.Кохалася мати сином,Як квіткою в гаї,Кохалася… а тим часомБатько умирає.Осталася удовою,Хоч і молодою,І не одна… та все ж тяжко…З горем та нудьгоюПішла вона до сусідівПоради просити…Присудили сусідонькиУ наймах служити.Ізнищіла, ізмарніла,Кинула господу,Пішла в найми… не минулаЛихої пригоди.І день і ніч працювала,Подушне платила…І синові за три копиЖупанок купила.Щоб і воно, удовине,До школи ходило.Ой талане, талане,Удовиний поганий!Чи ти в полі, чи ти в гаї,Обідраний цигане,З бурлаками гуляєш?Тече вода і на горуБагатому в хату.А вбогому в яру требаКриницю копати.У багатих ростуть діти —Верби при долині;А у вдови одним одно,Та й те, як билина.Діждалася вдова долі,
Зросту того сина.І письменний, і вродливий —Квіточка дитина!Як у бога за дверима,Вдова панувала;А дівчата лицялисяІ рушники дбали.Полюбила багатая —Не поцілувала,Вишивала шовком хустку —Не подарувала.Крались злидні із-за моряВ удовину хату.Та й підкрались…Стали хлопцівВ кайдани куватиТа повезли до прийомуБитими шляхами.Пішла й вдова з матерямиЗ дрібними сльозами.Де на ніч ставали,Сторожу давали,Стару вдову до обозуТа й не допускали.Ой привезли до прийомуЧуприну голити;Усе дрібні, усе малі,Все багатих діти.Той каліка недоріка,Той не вміє стати.Той горбатий, той багатий,Тих чотири в хаті.Усі невлад, усіх назад,В усіх доля мати.А у вдови один син,Та й той якраз під аршин.Покинула знову хату,Синову господу;Пішла в найми, за хліб черствийЖидам носить воду.Бо хрещені не приймають:«Стара, – кажуть, – стала,Нездужує…» – і огризокВ вікно подавалиХриста ради. Не дай, боже,Такого дожити,Не дай, боже, в багатогоІ пить попросити.По копійці заробляла,Копу назбирала.Та до сина лист писала,