Чи до тебе свої дариЯ не посилаю? Є у мене дари —Очі моі карі.Молодую мою силуБагаті купили;Може, і дівчину без менеЗ іншим заручили.Навчи к мене, моя доле,Гуляти навчи».Та й заплакав сіромаха,Степом ідучи.Ой застогнав сивий пугачВ степу на могилі,Зажурились чумаченьки,Тяжко зажурились.«Благослови, отамане,Коло села стати,Та понесем товаришаВ село причащати».Сповідали, причащалиЙ ворожки питали,Не помогло… з незціленнимВ дорогу рушали.Чи то праця задавилаМолодую силу,Чи то нудьга невсипущаЙого з ніг звалила.Чи то люди поробилиЙому, молодому,Що привезли його з ДонуНа возі додому.Благав бога, щоб дівчину…Хоч село побачить.Не доблагав… Поховали,Ніхто й не заплаче!Поставили громадоюХрест над сиротоюЙ розійшлися… Як билина,Як лист за водою,Пішов козак з сього світа,Все забрав з собою.А де ж тая мальована,Шитая хустина?А де ж тая веселаяДівчина-дитина?!На новому хресті хусткуВітер розвіває,А дівчина у черниціКосу розплітає.
18 октября 1844, С.-Петербург
ЧОГО МЕНІ ТЯЖКО, ЧОГО МЕНІ НУДНО…
Чого мені тяжко, чого мені нудно,Чого серце плаче, ридає, кричить,Мов дитя голодне? Серце моє трудне,Чого ти бажаєш, що в тебе болить?Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш?Засни, моє серце, навіки засни,Невкрите, розбите, – а люд навіснийНехай скаженіє… Закрий, серце, очі.
13 ноября 1844, С.-Петербург
ЗАВОРОЖИ МЕНЕ, ВОЛХВЕ…
Заворожи мені, волхве,Друже сивоусий!Ти вже серце запечатав,А я ще боюся.Боюся ще погорілуПустку руйнувати,Боюся ще, мій голубе,Серце поховати.Може, вернеться надіяЗ тією водоюЗцілющою й живущою,Дрібною сльозою —Може, вернеться з-за світаВ пустку зимувати,Хоч всередині обілитьГорілую хату. І витопить, і нагріє,І світло засвітить…Може, ще раз прокинутьсяМої думи-діти.Може, ще раз помолюся,З дітками заплачу.Може, ще раз сонце правдиХоч крізь сон побачу…Стань же: братом, хоч одури.Скажи, що робити:Чи молитись, чи журитись,Чи тім'я розбити??!
13 декабря 1844, С.-Петербург
ГОГОЛЮ
За думою дума роєм вилітає,Одна давить серце, друга роздирає,А третяя тихо, тихесенько плачеУ самому серці, може, й бог не побачить.Кому ж її покажу я,І хто тую мовуПривітає, угадаєВеликеє слово?Всі оглухли – похилилисьВ кайданах… байдуже…Ти смієшся, а я плачу,Великий мій друже.А що вродить з того плачу?Богилова, брате…Не заревуть в УкраїніВольнії гармати.Не заріже батько сина,Своєї дитини,За честь, славу, за братерство,За волю Вкраїни.Не заріже – викохаєТа й продасть в різницюМоскалеві. Це б то, бачиш,Лепта удовиціПрестолові-отечествуТа німоті плата.Нехай, брате. А ми будемСміяться та плакать.
30 декабря 1844, С.-Петербург
НЕ ЗАВИДУЙ БАГАТОМУ…
Не завидуй багатому:Багатий не знаєНі приязні, ні любові —Він все те наймає.Не завидуй могучому,Бо той заставляє.Не завидуй і славному:Славний добре знає,Що не його люди люблять,А ту тяжку славу,Що він тяжкими сльозамиВилив на забаву.А молоді як зійдуться,Та любо, та тихо,Як у раї,– а дивишся:Ворушиться лихо.Не завидуй же нікому,Дивись кругом себе:Нема раю на всій землі,Та нема й на небі.
4 октября 1845, Миргород
НЕ ЖЕНИСЯ НА БАГАТІЙ…
Не женися на багатій,Бо вижене з хати,Не женися на убогій,Бо не будеш спати.Оженись на вольній волі,На козацькій долі:Яка буде, така й буде,Чи гола, то й гола.Та ніхто не докучаєІ не розважає —Чого болить і де болить,Ніхто не питає.Удвох, кажуть, і плакатиМов легше неначе;Не потурай: легше плакать,Як ніхто не бачить.