10 октября 1845, с. Марьинское
НЕВОЛЬНИК (ПОЕМА)
Посвященіє
Думи мої молодії —Понурії діти,І ви мене покинули!..Пустку натопитиНема кому… Остався я,Та не сиротою,А з тобою, молодою,Раю мій, покою,Моя зоре досвітняя,Єдиная думоПречистая!.. Ти витаєш…Як у того НумиТая німфа Егерія,Так ти, моя зоре,Просіяєш надо мною,Ніби заговориш,Усміхнешся… Дивлюся я —Нічого не бачу…Прокинуся… серце плаче —І очі заплачуть.Спасибі, зіронько!..МинаєНеясний день мій; вже смеркає;Над головою вже несеСвою неклепаную косуКосар непевний… Мовчки скосить,А там – і слід мій занесеХолодний вітер… Все минає!..Згадаєш, може, молодая,Вилиту сльозамиМою думу і тихими,Тихими речамиПроговориш: «Я любилаЙого на сім світіЙ на тім світі любитиму…»О мій тихий світе,Моя зоре вечірняя!Я буду витатиКоло тебе і за тебеГоспода благати!Той блукає за морями,Світ переходжає,Долі-доленьки шукає —Немає, немає…Мов умерла; а той рветьсяЗ усієї силиЗа долею… от-от догнавІ – бебех в могилу!А в іншого сіромахиНі хати, ні поля,
Тільки торба, а з торбиниВиглядає доля,Мов дитинка; а він їїЛає, проклинаєІ за чвертку закладає —Ні, не покидає!Як реп'ях той, учепитьсяЗа латані полиТа й збирає колосочкиНа чужому полі,А там – снопи, а там – скирти,А там – у палатахСидить собі сіромаха,Мов у своїй хаті.Такая-то доля тая,Хоч і не шукайте:Кого схоче – сама найде,У колисці найде.Ще на Україні веселіІ вольнії пишались селаТойді, як праведно жилиСтарий козак і діток двоє…Ще за гетьманщини староїДавно се діялось колись.Так, коло полудня, в неділю,Та на зелених ще й святках,Під хатою в сорочці білійСидів, з бандурою в руках,Старий козак.«І так і сяк!(Старий міркує, розмовляє).І треба б, – каже, – й трохи шкода.А треба буде: два-три годаНехай по світу погуляєТа сам своєї пошукає,Як я шукав колись… Ярино!А де Степан?» – «А он під тином,Неначе вкопаний, стоїть».«А я й не бачу! А ідітьЛишень сюда, та йдіть обоє…Ануте, діти, отакої!»І вшкварив по струнах.Старий грає, а ЯринаЗ Степаном танцює;Старий грає, примовляє,Ногами тупцює.«Якби мені лиха та лиха,Якби мені свекрівонька тиха.Якби мені чоловік молодий,До другої не ходив, не любив.Ой гоп, чики-чики,
Та червоні черевики,Та троїсті музики,Од віку до вікуЯ любила б чоловіка!»«Ой гоп, заходивсь,Зробив хату, оженивсь,І піч затопив,І вечерять наварив».«Ануте, діти, отакої!»І старий піднявся,Як ударить, як ушкварить,Аж у боки взявся.«Чи так, чи не так,Уродив пастернак,А петрушкуКриши в юшку —Буде смак, буде смак!Ой так, таки-так,Оженився козак,Кинув хату І кімнатуТа й потяг у байрак».«Ні, не така вже, підтопталасьСтара моя сила,Утомився… А все це виТак розворушили.О бодай вас! Що то літа?Ні, вже не до ладу…Минулося. Іди лишеньПолудновать лагодь.Гуляючи, як той казав,Шматок хліба з'їсти.Іди ж, доню… А ти, сину,Послухаєш вісти.Сідай лишень. Як убилиТвого батька ЙванаВ Шляхетчині, то ти ще бувМаленьким, Степане.Ще й не лазив». – «То я не син?Я чужий вам, тату?»«Та не чужий, стривай лишень.От умерла й мати,Таки твоя, а я й кажуПокойній Марині,Моїй жінці: «А що, – кажу,Возьмем за дитину?»Тебе б оце. «Добре, – кажеПокойна Марина,Чому не взять?» Взяли тебеМи та й спарувалиЗ Яриночкою докупи…А тепер осталось
Ось що робить. Ти на літі,І Ярина зріє.Треба буде людей шукатьТа що-небудь діять.Як ти скажеш?» – «Я не знаю,Бо я думав теє…»«Що Ярина сестра тобі?А воно не теє,Воно просто, любітеся,Та й з богом до шлюбу.А поки що, треба будеІ на чужі людеПодивитись, як там живуть,Чи орють,Чи не на ораному сіють,А просто жнутьІ немолоченеє віють,Та як і мелють, і їдять —Все треба знать.Так от як, друже, треба в людеНа рік, на два пітиУ наймити;Тойді й побачимо, що буде.Бо хто не вміє заробить,То той не вмітиме й пожить.А ти як думаєш, небоже?Не думай, коли хочеш знать,Де лучче лихом торгувать,Іди ти в Січ. Як бог поможе,Там наїсися всіх хлібів,Я їх чимало попоїв,І досі нудно, як згадаю!Коли здобудеш – принесеш,А коли згубиш – поживешМоє добро, то хоч звичаюКозацького наберешсяТа побачиш світа,Не такого, як у бурсі,А живі мисліте лЗ товариством прочитаєш,Та по-молодечиБудеш богу молитися,А не по-чернечиХарамаркать. Отак, сину,Помолившись богу,Осідлаєм буланого,Та й гайда в дорогу!Ходім лишень полудновать.Чи ти вже, Ярино,Змайструвала нам що-небудь?Отаке-то, сину…»