Перед вашими очима,Щоб ви розпиталиМучеників, кого, коли,За що розпинали!Обніміте ж, брати мої,Найменшого брата —Нехай мати усміхнеться,Заплакана мати.Благословіть дітей своїхТвердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами.І забудеться срамотняДавняя година,І оживе добра слава,Слава України,І світ ясний, невечернійТихо засіяє…Обніміться ж, брати мої,Молю вас, благаю!
14 декабря 1845, Вьюнища
ХОЛОДНИЙ ЯР
У всякого своє лихо,І в мене не тихо;Хоч не своє, позичене,А все-таки лихо.Нащо б, бачся, те згадувать,Що давно минуло,Будить бознає колишнє,Добре, що заснуло.Хоч і Яр той; вже до йогоІ стежки малоїНе осталось; і здається,Що ніхто й ногоюНе ступив там; а згадаєш,То була й дорогаЗ монастиря МотриногоДо Яру страшного.В Яру колись гайдамакиТабором стояли,Лагодили самопали,Ратища стругали.У Яр тойді сходилися,Мов із хреста зняті,Батько з сином і брат з братомОдностайне статиНа ворога лукавого,На лютого ляха.Де ж ти дівся, в Яр глибокийПротоптаний шляху?Чи сам заріс темним лісом,Чи то засадилиНові кати? Щоб до тебеЛюди не ходилиНа пораду: що їм діятьЗ добрими панами,Людоїдами лихими,З новими ляхами?Не сховаєте! над ЯромЗалізняк витаєІ на Умань позирає,Ґонту виглядає.Не ховайте, не топчітеСвятого закона,Не зовіте преподобнимЛютого Нерона.Не славтеся царевоюСвятою войною.Бо ви й самі не знаєте,Що царики коять.А кричите, що несетеІ душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,Овеча натура;Дурний шию підставляєІ не знає за що!Та ще й Ґонту зневажає,Ледаче ледащо!«Гайдамаки не воины —Розбойники, воры.Пятно в нашей истории…»Брешеш, людоморе!За святую правду-волюРозбойник не стане,Не розкує закованийУ ваші кайданиНарод темний, не заріжеЛукавого сина,Не розіб'є живе серцеЗа свою країну.Ви – розбойники неситі,Голодні ворони.По якому правдивому,Святому законуІ землею, всім даною,І сердешним людомТоргуєте? Стережіться ж,Бо лихо вам буде,Тяжке лихо!.. Дуріть дітейІ брата сліпого,Дуріть себе, чужих людей,Та не дуріть бога.Бо в день радості над вамиРозпадеться кара.І повіє огонь новийЗ Холодного Яру.
Вьюнища, 17 декабря 1845
ПСАЛМИ ДАВИДОВІ
1
Блаженний муж на лукавуНе вступає раду,І не стане на путь злого,І з лютим не сяде.А в законі господньомуСерце його й воляНавчається; і стане він —Як на добрім поліНад водою посадженеДрево зеленіє,Плодом вкрите. Так і муж тойВ добрі своїм спіє.А лукавих, нечестивихІ слід пропадає,Як той попіл, над землеюВітер розмахає,І не встануть з праведнимиЗлії з домовини.Діла добрих обновляться,Діла злих загинуть.
12
Чи ти мене, боже милий,Навік забуваєш,Одвертаєш лице своє,Мене покидаєш?Доки буду мучить душуІ серцем боліти?Доки буде ворог лютийНа мене дивитисьІ сміятись! Спаси мене,Спаси мою душу,Да не скаже хитрий ворог:«Я його подужав».І всі злії посміються,Як упаду в руки,В руки вражі. Спаси менеОд лютої муки,Спаси мене, – помолюсяІ воспою зновуТвої блага чистим серцем,Псалмом тихим, новим.
43
Боже, нашими ушимаЧули твою славу,І діди нам розказуютьПро давні кровавіТії літа; як рукоюТвердою своєюРозв'язав ти наші рукиІ покрив землеюТрупи ворогів. І силуТвою восхвалилиТвої люде, і в покої,В добрі одпочили,Славя господа!.. А ниніПокрив єси зновуСрамотою свої люде,І вороги новіРозкрадають, як овець, насІ жеруть! Без платиІ без ціни оддав єсиВорогам проклятим;Покинув нас на сміх людям,В наругу сусідам,Покинув нас, яко в притчуНерозумним людям.І кивають, сміючися,На нас головами;І всякий день перед нами —Стид наш перед нами.Окрадені, замучені,В путах умираєм,Чужим богам не молимось,А тебе благаєм:«Поможи нам, ізбави насВражої наруги.Поборов ти першу силу,Побори ж і другу,Ще лютішу!.. Встань же, боже,Вскую' будеш спати,Од сліз наших одвертатись,Скорби забувати!Смирилася душа наша,Жить тяжко в оковах!Встань же, боже, поможи намВстать на ката знову».