149
Псалом новий господовіІ новую славуВоспоєм честнйм собором,Серцем нелукавим;Во псалтирі і тимпаніВоспоєм благая,Яко бог кара неправих,Правим помагає.Преподобнії во славіІ на тихих ложахРадуються, славословлять,Хвалять ім'я боже;І мечі в руках їх добрі,Гострі обоюду,На отмщеніє язикамІ в науку людям.Окують царей неситихВ залізнії пута,І їх, славних, оковамиРучними скрутять,І осудять губителейСудом своїм правим,І вовіки стане слава,Преподобним слава.
19 декабря 1845, Вьюниіца
МАЛЕНЬКІЙ МАР'ЯНІ
Рости, рости, моя пташко,Мій маковий цвіте,Розвивайся, поки твоєСерце не розбите,Поки люди не дозналиТихої долини,Дознаються – пограються,Засушать та й кинуть.Ані літа молодії,Повиті красою,Ні карії оченята,Умиті сльозою,Ані серце твоє тихе,Добреє дівочеНе заступить, не закриєНеситії очі.Найдуть злії та й окрадуть…І тебе, убогу,Кинуть в пекло…ЗамучишсяІ прокленеш бога.Не цвіти ж, мій цвіте новий,Нерозвитий цвіте,Зов'янь тихо, поки твоєСерце не розбите.
20 декабря 1845, Вьюница
МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ…
Минають дні, минають ночі,Минає літо, шелеститьПожовкле листя, гаснуть очі,Заснули думи, серце спить,І все заснуло, і не знаю,Чи я живу, чи доживаю,Чи так по світу волочусь,Бо вже не плачу й не сміюсь…Доле, де ти! Доле, де ти?Нема ніякої,Коли доброї жаль, боже,То дай злої, злої!Не дай спати ходячому,Серцем замиратиІ гнилою колодоюПо світу валятись.А дай жити, серцем житиІ людей любити,А коли ні… то проклинатьІ світ запалити!Страшно впасти у кайдани,Умирать в неволі,А ще гірше – спати, спатиІ спати на волі,І заснути навік-віки,І сліду не кинутьНіякого, однаково,Чи жив, чи загинув!Доле, де ти, доле, де ти?Нема ніякої!Коли доброї жаль, боже,То дай злої! злої!
21 декабря 1845, Вьюница
ТРИ ЛІТА
І день не день, і йде не йде,А літа стрілоюПролітають, забираютьВсе добре з собою.Окрадають добрі думи,О холодний каменьРозбивають серце нашеІ співають амінь,Амінь всьому веселомуОднині довіка,І кидають на розпуттіСліпого каліку.Невеликії три літаМарно пролетіли…А багато в моїй хатіЛиха наробили.Опустошили убогеМоє серце тихе,Погасили усе добре,Запалили лихо,Висушили чадом-димомТії добрі сльози,Що лилися з КатрусеюВ московській дорозі,Що молилась з козакамиВ турецькій неволі,І Оксану, мою зорю,Мою добру долю,Що день божий умивали…Поки не підкралисьЗлії літа; та все теєЗаразом украли.Жаль і батька, жаль і матір,І вірну дружину,Молодую, веселую,Класти в домовину,Жаль великий, брати мої;Тяжко годуватиМалих діток неумитихВ нетопленій хаті,Тяжко лихо, та не таке,Як тому дурному,Що полюбить, побереться,А вона другомуЗа три шаги продаєтьсяТа з його й сміється.От де лихо! От де серцеРазом розірветься!Отаке-то злеє лихо й зо мною спіткалось:Серце люди полюбилоІ в людях кохалось,
І вони його вітали,Гралися, хвалили…А літа тихенько кралисьІ сльози сушили,Сльози щирої любові;І я прозріватиСтав потроху…Доглядаюсь —Бодай не казати,Кругом мене, де не гляну,Не люди, а змії…І засохли мої сльози,Сльози молодії.І тепер я розбитеєСерце ядом гою,І не плачу, й не співаю,А вию совою.Отаке-то, що хочете,То те і робіте:Чи голосно зневажайте,Чи нишком хвалітеМої думи; однаковоНе вернуться зновуЛіта мої молодії,Веселеє слово.Не вернеться…І я серцемДо вас не вернуся.І не знаю, де дінуся,Де я пригорнуся,І з ким буду розмовляти,Кого розважати,І перед ким мої думиБуду сповідати?Думи мої! літа мої,Тяжкії три літа,До кого ви прихилитесь,Мої слії діти?Не хилітесь ні до кого,Ляжте дома спати…А я піду четвертий годНовий зострічати;Добридень же, новий годеВ торішній свитині,Що ти несеш в УкраїнуВ латаній торбині?«Благоденствіє, указомНовеньким повите».Іди ж здоров, та не забудьЗлидням поклонитись.