В і д ь м а
Дивилась я, вже ти дивись.
Ц и г а н
Ми рано рушимо, покинем,Як не проспишся.
В і д ь м а
Не просплюсь,Я вже ніколи не просплюсь.Отак де-небудь і загинуУ бур'яні…
(Співає тихо).
«Гаю, гаю, темний гаю,Тихенький Дунаю!Ой у гаї погуляю,В Дунаї скупаюсь.В зеленому баговинніТрохи одпочину…Та, може, ще хоч калікуПриведу дитину…»Дарма! аби собі ходилоТа вміло матір проклинать.А он, чи бачиш, на могиліОчима лупа кошеня?Іди до мене. Кицю, кицю…Не йде, прокляте бісеня!А то дала б тобі напитьсяЗ моєї чистої криниці…
(Приспівує)
«Стоїть кутя на покуті,А в запічку діти.Наплодила, наводила,Та нема де діти:Чи то потопити?Чи то подушити?Чи жидові на кров продать,А гроші пропити?»Що, добре наші завдають?Сідай лиш ближченько, отут.Ото-то й то! А ти не знаєш…Що я в Волошині була.Я розкажу, як нагадаю.Близнят в Бендерах привела.У білих Яссах колихала,У Дунаєві купала,В Туреччині сповилаТа додому однесла —Аж у Київ. Та вже домаБез кадила, без кропилаЗа три шаги охрестила,А три шаги пропила.Упилася, упилась! І досі п'яна!І вже ніколи не просплюсь,Бо я вже й бога не боюсь,І не соромлюся людей.Коли б мені отих дітейНайти де-небудь! Ти не знаєш,Чи є в Туреччині война?
Ц и г а н
Була колись, тепер нема.Умер найстарший старшина.
В і д ь м а
А я думала, що й досі…Аж уже немає.Слухай лишень, скажу тобі,Кого я шукаю.Я шукаю НаталочкуТа сина Івана.Дочку свою Наталоньку…Та шукаю пана,Того ірода, що, знаєш?..Стривай, нагадала.Як була я молодою —І гадки не мала,По садочку походжала,Квітчалась, пишалась.А він мене і набачив, Ірод!..І не снилось,Що я була крепачкою.А то б утопилась,Було б легше.От набачив,Та й бере в покої,І стриже, неначе хлопця,І в поход з собоюБере мене. У БендериПрийшли ми. СтоялиЗ москалями на кватирях,А москалі за ДунаємТурка воювали.Тут дав бог мені близнята,Якраз против спаса.А він мене і покинув,Не вступив і в хату,На дітей своїх не глянув,Луципер проклятий!Пішов собі з москалями,А я з байстрюкамиПовертала в УкраїнуСтепами, тернами,Острижена. Та й байдуже.У селах питалаШлях у Київ. І що з менеЛюде насміялись…Трохи була не втопилась,Та жаль було кинутьБлизняточок. То сяк, то такНа свою країнуПридибала. Одпочила,Вечора діждалась,Та й у село. Хотілось, бач,Щоб люде не знали.От я крадусь попідтинню
До своєї хати.В хаті темно, нема домаАбо вже ліг спатиМій батечко одинокий.Я ледве ступаю;Входжу в хату.Аж щось стогне,Ніби умирає,То мій батько. І нікомуНі перехрестити,Ні рук скласти. О, прокляті,Лукавії діти,Що ви дієте на світі!..Я перелякалась,Хата пусткою смерділа.От я заховалаБлизнят своїх у коморі,Вбігаю у хату,А він уже ледве дише.Я до його: «Тату!Мій таточку! це я прийшла.За руки хватаю. Це я», – кажу.А він мені Шепче: «Я прощаю.Я прощаю». Тілько й чула.Здається, я впалаІ заснула. Якби булаДовіку проспала!Опівночі прокинулась:Як у ямі, в хаті.А за руку батько давить.«Тату! – кричу. – Тату!»А він уже так як крига…Насилу я рукуВипручала. Що, цигане,Якби таку сукуТобі дочку. Що б ти зробив?
Ц и г а н
Єй-богу, не знаю.
В і д ь м а
Та мовчи вже, бо забуду.Потім не згадаю.Дітей, бачся, годувалаТа в засік ховала.Та очіпок, се вже вранці,Клоччям вимощала,Щоб не знать було, що стрига.Прибралась, ходила,Поки люде домовинуНадворі робили.Доробили, положили,Понесли, сховали…І одна я, як билинаНа полі, осталасьНа сім світі… Були діти,І тих не осталось.«Через яр ходилаТа воду носила,Коровай сама бгала.Дочку оддавала,Сина оженила… І… гу…»
Ц и г а н
Не скигли, бо ти всіх побудиш.
В і д ь м а
Хіба я скиглю, навісний?
Ц и г а н
Та добре, добре. Що дальш буде?Розказуй дальше.
В і д ь м а
Що даси?Навариш завтра мамалиґи?Я кукурудзи принесу.Нагадала! Нагадала!З дочкою ліг спати…Завдав сина у лакеї…Громадою з хатиВиганяли… Нагадала.Я собак дражнилаПопід вікнами з старцями.І байстрят носилаЗа плечима. Щоб привчались…Аж і сам приїхав.Я до його кинулася,Забудучи лихо.Привітав мене, луципер,Благословив діток,Та й забрав їх у покої…Ростуть мої квіти!Та й виросли. Сина ЙванаОддав якійсь паніУ лакеї. А Наталю…Чи твої циганеВсі поснули?