За що її діти в кайданах мовчать?Розказали кобзарі намПро войни і чвари,Про тяжкеє лихоліття…Про лютії кари,Що ляхи нам завдавали,Про все розказали.Що ж діялось по шведчині!То й вони злякались!Оніміли з переляку,Сліпі небораки.Отак її воєводи,Петрові собаки,Рвали, гризли… І здалекаЗапорожці чули,Як дзвонили у Глухові,З гармати ревнули.Як погнали на болотоГород будувати.Як плакала за діткамиСтаренькая мати.Як діточки на ОреліЛінію копалиІ як у тій ФінляндіїВ снігу пропадали.Чули, чули запорожціЗ далекого Криму,Що конає Гетьманщина,Неповинне гине.Чули, чули небожата,Чули, та мовчали.Бо й їм добре на чужиніМурзи завдавали.Мордувались сіромахи,Плакали, і з нимиЗаплакала матер божаСльозами святими.Заплакала милосерда,Неначе за сином.І бог зглянувсь на ті сльози,Пречистії сльози!Побив Петра, побив катаНа наглій дорозі.Вернулися запорожці,Принесли з собоюВ Гетьманщину той чудовнийОбраз пресвятої.Поставили в ІржавиціВ мурованім храмі.Отам вона й досі плачеТа за козаками.
[Друга половина 1847, Орська кріпость]
N. N
О, думи мої! о, славо злая!За тебе марно я в чужому краюКараюсь, мучуся… але не каюсь!..Люблю, як щиру, вірну дружину,Як безталанную свою Вкраїну!Роби що хочеш з темним зо мною,Тілько не кидай, в пекло з тобоюПошкандибаю… …Ти привіталаНерона лютого, Сарданапала,Ірода, Каїна, Христа, Сократа,О, непотребная! Кесаря-катаІ грека доброго ти полюбилаОднаковісінько!.. бо заплатили.А я, убогий, що принесу я?За що сірому ти поцілуєш?За пісню-думу?.. Ой, гаю, гаю,Й не такі, як я, дармо співають.І чудно, й нудно, як поміркую,Що часто котяться голови буїЗа теє диво! мов пси, гризутьсяБрати з братами й не схаменуться.А теє диво, всіми кохане:У шинку покритка, а люде п'яні!
[Друга половина 1847, Орська кріпость]
ПОЛЯКАМ
Ще як були ми козаками,А унії не чуть було,Отам-то весело жилось!Братались з вольними ляхами,Пишались вольними степами,В садах кохалися, цвіли,Неначе лілії, дівчата.Пишалася синами мати,Синами вольними… Росли,Росли сини і веселилиСтарії скорбнії літа…Аж поки іменем ХристаПрийшли ксьондзи і запалилиНаш тихий рай. І розлилиШироке море сльоз і крові,А сирот іменем ХристовимЗамордували, розп'яли.Поникли голови козачі,Неначе стоптана трава.Украйна плаче, стогне-плаче!За головою головаДодолу пада. Кат лютує,А ксьондз скаженим язикомКричить: «Te deum! алілуя!..»Отак-то, ляше, друже, брате!Неситії ксьондзи, магнатиНас порізнили, розвели,А ми б і досі так жили.Подай же руку козаковіІ серце чистеє подай!І знову іменем ХристовимМи оновим наш тихий рай.
[Після 22 червня 1847, Орська кріпость – 1850, Оренбург]
ЧЕРНЕЦЬ
У Києві на ПодоліБуло колись… і ніколиНе вернеться, що діялось,Не вернеться сподіване,Не вернеться… А я, брате,Таки буду сподіватись,Таки буду виглядати,Жалю серцю завдавати.У Києві на ПодоліБратерськая наша воляБез холопа і без панаСама собі у жупаніРозвернулася весела,Оксамитом шляхи стеле,А єдвабном застилаєІ нікому не звертає.У Києві на ПодоліКозаки гуляють.Як ту воду, цебром-відромВино розливають.Льохи, шинки з шинкарками,З винами, медамиЗакупили запорожціТа й тнуть коряками!А музика реве, грає,Людей звеселяє.А із Братства те бурсацтвоМовчки виглядає.Нема голій школі волі,А то б догодила…Кого ж то там з музикоюЛюде обступили?В червоних штанях оксамитнихМатнею улицю мете,Іде козак. «Ох, літа! літа!Що ви творите?» На тотежСтарий ударив в закаблуки,Аж встала курява! Отак!Та ще й приспівує козак:«По дорозі рак, рак,Нехай буде так, так.Якби-таки молодиціПосіяти мак, мак.Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,Останеться й передам.А вже ж тії закаблукиНабралися лиха й муки!Дам лиха закаблукам,Дам лиха закаблам,Останеться й передам!»Аж до Межигорського СпасаПотанцював сивий.А за ним і товариство,І ввесь святий Київ.Дотанцював аж до брами,Крикнув: «Пугу! пугу!Привітайте, святі ченці,Товариша з Лугу!»Свята брама одчинилась,Козака впустили,І знов брама зачинилась,Навік зачиниласьКозакові. Хто ж сей сивийПопрощався з світом?Семен Палій, запорожець,Лихом не добитий.Ой високо сонце сходить,Низенько заходить.В довгій рясі по келіїСтарий чернець ходить.Іде чернець у ВишгородНа Київ дивитись,Та посидіть на пригорі,Та хоч пожуритись.Іде чернець дзвонковуюУ яр воду питиТа згадує, як то тяжкоБуло жити в світі.Іде чернець у келіюМеж стіни німіїТа згадує літа свої,Літа молодії.Бере письмо святе в руки,Голосно читає…А думкою чернець старийДалеко літає.І тихнуть божії слова,І в келії, неначе в Січі,Братерство славне ожива.А сивий гетьман, мов сова,Ченцеві зазирає в вічі.Музика, танці і Бердичів.Кайдани брязкають… Москва.Бори, сніги і Єнісей…