III
І поживе Давид на світіНе малі літа.Одрях старий, і покривалиМногими ризами його,А все-таки не нагрівалиКотюгу блудного свого.От отроки й домірковались(Натуру вовчу добре знали),То, щоб нагріть його, взяли,Царевен паче красотою,Дівчат старому навели.Да гріють кров'ю молодоюСвого царя. І розійшлись,Замкнувши двері за собою.Облизавсь старий котюга,І розпустив слини,І пазурі простягаєДо Самантянини,Бо була собі на лихоНайкраща меж ними,Меж дівчатами; мов крин тойСельний при долині —Меж цвітами.Отож вонаІ гріла собою Царя свого, а дівчатаГрались меж собоюГолісінькі. Як там вонаГріла, я не знаю,Знаю тілько, що цар грівся,І… і не познаю.
IV
По двору тихо походжаєСтарий веселий Рогволод.Дружина, отроки, народКругом його во златі сяють.У князя свято: виглядаєІз Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди.Перед богами Лель і ЛадоОгонь Рогніда розвела;Драгим єлеєм полилаІ сипала в огнище ладан.Мов ті валькірії, круг неїТанцюють, граються дівчатаІ приспівують:«Гой, гоя, гоя!Новії покоїНумо лиш квітчати,Гостей сподіватись».За Полоцьком, неначе хмара,Чорніє курява. БіжатьІ отроки, й старі бояраІз Литви князя зустрічать.Сама Рогніда з РогволодомПішла з дівчатами, з народом.Не із Литви йде князь сподіваний,Ще не знаємий, давно жаданий;А із Києва туром-буйволомІде веприщем за РогнідоюВолодимир князь со киянами.Прийшли, і город обступилиКругом, і город запалили.Владимир князь перед народомУбив старого Рогволода,Потя народ, княжну поя,Отиде в волості своя,Отиде з шумом. І растлі ю,Тую Рогніду молодую.І прожене ю, і княжнаБлукає по світу одна,Нічого з ворогом не вдіє.Так отакії-то святіїОті царі.
V
Бодай кати їх постинали,Отих царів, катів людських.Морока з ними, щоб ви знали,Мов дурень, ходиш кругом їх,Не знаєш, на яку й ступити.Так що ж мені тепер робитиЗ цими поганцями? Скажи,Найкраща сестро Аполлона,Навчи, голубко, поможиПолазить трохи коло трона;Намистечко, як зароблю,Тобі к великодню куплю.Пострижемося ж у лакеїТа ревносно в новій лівреїЗаходимось царів любить.Шкода і оливо тупить.Бо де нема святої волі,Не буде там добра ніколи.Нащо ж себе таки дурить?Ходімо в селища, там люде,А там, де люде, добре буде,Там будем жить, людей любить,Святого господа хвалить.
[Друга половина 1848, Косарал]
ДОБРО, У КОГО Є ГОСПОДА…
Добро, у кого є господа,А в тій господі є сестраЧи мати добрая. Добра,Добра такого таки зродуУ мене, правда, не було,А так собі якось жилось. ….І довелось колись меніВ чужій далекій стороніЗаплакать, що немає роду,Нема пристанища, господи! ….Ми довго в морі пропадали,Прийшли в Дар' ю, на якор стали;З ватаги письма принесли,І всі тихенько зачитали.А ми з колегою ляглиbsp;Та щось такеє розмовляли.Я думав, де б того добра,Письмо чи матір, взять на світі.«А в тебе єсть?»– «Жона, і діти, І дом, і мати, і сестра!А письма нема…» ….
[Друга половина 1848, Косарал]
ТИТАРІВНА
Давно се діялось колись,Ще як борці у нас ходилиПо селах та дівчат дурили,З громади кпили, хлопців билиТа верховодили в селі,Як ті гусари на постої.Ще за гетьманщини святої,Давно се діялось колись.