Богу молиться та плаче,Замкнута в світлиці.Опріч пана, у світлицюНіхто не вступає,Сам і їсти їй приносить,І просить, благає,Щоб на його подивилась,Щоб утерла очі…І дивитися не хоче,І їсти не хоче.Мордується лях поганий,Не зна, що й почати?А Марина в'яне, сохнеУ білих палатах.Уже й літо минулося,Зима вже надворі,А Марина сидить собі,Уже й не говорить,І не плаче… отак їїДоконав, небогу,Той правитель… а все-такиНе вдіє нічого,Хоч заріж її, та й годі,Така вже вродилась.Раз увечері зимоюМарина дивиласьНа ліс чорний, а з-за лісуЧервоний діжоюМісяць сходив…«І я колисьБула молодою…» —Прошептала, задумалась.Потім заспівала:«Хата на помості,Наїхали гості,Розплітали косиТа стрічки знімали,А пан просить сала,А чорт їсти просить.Гуси, гуси біліВ ірій полетіли,А сірі на море!..» …Завили пси надворі,Зареготалися псарі,А пан червоний, аж горить,Іде в світлицю до Марини,Як Кирик п'яний…Ніби в хаті,На холоді сердешна матиПід тином, знай собі, сидить.Стара неначе одуріла.Мороз лютує, аж скрипить,
Луна червона побіліла,І сторож боязно кричить,Щоб злого пана не збудить.Аж глядь, палати зайнялися.Пожар! пожар! І де взялисяТі люде в бога? Мов з земліРодилися і тут росли;Неначе хвилі, напливалиТа на пожар той дивувались.Та й диво там таки було!Марина гола наголоПеред будинком танцьовалаУ парі з матір'ю! – і страх,З ножем окровленим в руках,І приспівувала….«Чи не це ж та кумася,Що підтикалася!..Як була я паніВ новому жупані,Паничі лицялись,Руку цілували!..»(До матері).А ви до мене на весілляЗ того світу прийшли?Мені вже й косу розплели,Та пан приїхав… Гиля! Гиля!Чи то не гуси, то пани,Дивися, в ірій полетіли —Агу! гиля! – до сатани,До чорта в гості! Чуєш! Чуєш!У Києві всі дзвони дзвонять.Чи бачиш, он огонь горить,А пан лежить собі, читаєІ просить пити… А ти знаєш,Що я зарізала його?..Дивися, онде головнеюСтоїть на комині. Чого,Чого ти дивишся на неї?Це мати! мати! Не дивись!А то з'їси. Ось на, давись!
(Дає дулі і співає).
«Полюбила москаля,Та ще й зуби вискали!Москалі! москалі!Запасок навезли,ПаничіДукачів,А поповичі з містаНавезли намиста!..Бий, дзвоне, бий,Хмару розбий,
Нехай хмараНа татари,А сонечко на хрестьяне,Бий, дзвоне, бий!»
Мати
Мариночко, ходімо спать!
Марина
Ходімо спать, бо завтра раноДо церкви підемо; поганий,Дивися, лізе цілувать.Ось тобі, на!..
Мати
Ходімо спать.
(До людей).
Хрещені люде, поможіте!
Марина
Беріть мене! беріть, в'яжіте,Ведіть до пана у світлицю!А ти чи підеш подивиться,Якою панною МаринаУ пана взаперті сидить?І в'яне, сохне, гине, гинеТвоя єдиная дитина,Твоя Мариночка…
(Співає).
«Ой, гиля, гиля, сірії гуси,Гиля на Дунай.Зав'язала головоньку,Тепер сиди та думай».І пташкам воля в чистім поліІ пташкам весело літать,А я зов'янула в неволі.
(Плаче).
Хоча б намисто було взять,Оце б повісилась… От бачиш,Тепер і шкода… хоч топись!Чого ж ти, мамо моя, плачеш?Не плач, голубочко, дивись,Це я, Мариночка твоя!Дивися, чорная зміяПо снігу лізе… Утечу,У ірій знову полечу,Бо я зозулею вже стала…Чи він у гості не приходив?Убили, мабуть, на войні?А знаєш, снилося мені:Удень неначе місяць сходив,А ми гуляєм понад моремУдвох собі. Дивлюся, зоріПопадали неначе в воду,Тілько осталася одна,Одна-однісінька на небі,А я, – неначе навісна,В Дунаєві шукаю броду,З байстрям розхристана бреду.Сміються люде надо мною,Зовуть покриткою, дурною,І ти смієшся, а я плачу,Ба ні, не плачу, регочусь…Дивися, як я полечу,Бо я сова… – Та й замахала,Неначе крилами, руками,І пострибала через двірУ поле, виючи, мов звір.Пошкандибала стара матиСвою Марину доганяти.Пани до одного спеклись,