Не для людей, тієї слави,Мережані та кучерявіОці вірші віршую я.Для себе, братія моя!Мені легшає в неволі,Як я їх складаю,З-за Дніпра мов далекогоСлова прилітають.І стеляться на папері,Плачучи, сміючись,Мов ті діти.І радуютьОдиноку душуУбогую. Любо мені.Любо мені з ними.Мов батькові багатомуЗ дітками малими.І радий я і веселий,І бога благаю,Щоб не приспав моїх дітокВ далекому краю.Нехай летять додомонькуЛегенькії діти.Та розкажуть, як то тяжкоБуло їм на світі.І в сім'ї веселій тихоДітей привітають,І сивою головоюБатько покиває.Мати скаже: бодай тіїДіти не родились.А дівчина подумає:Я їх полюбила.
[Друга половина 1848, Косарал]
КОЛО ГАЮ В ЧИСТІМ ПОЛІ…
Коло гаю в чистім полі,На самій могилі,Дві тополі високіїОдна одну хилить.І без вітру гойдаються,Мов борються в полі.Ото сестри-чарівниці —Отії тополі.Закохалися обидвіВ одного Івана;А Іван, козак звичайний,Обох їх не ганив,А лицявся то з тією,То з другою любо…Поки в яру увечеріПід зеленим дубомНе зійшлися усі троє.«Отак-то ти, кате!Знущаєшся над сестрами…»І пішли шукатиТрути-зілля, щоб ІванаЗавтра отруїти.Найшли зілля, накопалиІ стали варити.Заплакали, заридали…А нема де дітись,Треба варить. Наварили,Йвана отруїлиЙ поховали коло гаюВ полі на могилі.І байдуже? Ні, не дуже.Бо сестри ходилиЩо день божий вранці-раноПлакать над Іваном,Поки самі потруїлисьТим зіллям поганим.А бог людям на наукуПоставив їх в поліНа могилі тополями.І тії тополіНад Іваном на могилі,Коло того гаю,І без вітру гойдаються,І вітер гойдає.
[Друга половина 1848, Косарал]
ЯКБИ МЕНЕ ЧЕРЕВИКИ…
Якби мені черевики,То пішла б я на музики,Горенько моє!Черевиків немає,А музика грає, грає,Жалю завдає!Ой піду я боса полем,Пошукаю свою долю,Доленько моя!Глянь на мене, чорнобриву,Моя доле неправдива,Безталанна я!Дівчаточка на музикахУ червоних черевиках,Я світом нуджу.Без розкоші, без любовіЗношу мої чорні брови,У наймах зношу!
[Друга половина 1848, Косарал]
І БАГАТА Я…
І багата я,І вродлива я,Та не маю собі пари,Безталанна я.Тяжко, тяжко в світі житьІ нікого не любить,Оксамитові жупаниОдинокій носить.Полюбилась би я,Одружилась би яЗ чорнобривим сиротою,Та не воля моя!Батько, мати не сплять,На сторожі стоять,Не пускають саму менеУ садочок гулять.А хоч пустять, то з ним,З препоганим старим,З моїм нелюбом багатим,З моїм ворогом злим!
[Друга половина 1848, Косарал]
ПОЛЮБИЛАСЯ Я…
Полюбилася я,Одружилася яЗ безталанним сиротоюТака доля моя!Люде гордії, зліРозрізнили, взялиТа повезли до прийомуОддали в москалі!І московкою я,Одинокою яСтаріюся в чужій хаті —Така доля моя!
[Друга половина 1848, Косарал]
ПОРОДИЛА МЕНЕ МАТИ…
Породила мене матиУ високих у палатах,Шовком повила.У золоті, в оксамиті,Мов та квіточка укрита,Росла я, росла.І виросла я на диво:Кароока, чорнобрива,Білолицяя.Убогого полюбила,Мати заміж не пустила,Осталася яУ високих у палатахУвесь вік свій дівувати,Недоля моя.Як билина при долині,В одинокій самотиніСтаріюся я.На світ божий не дивлюся,Ні до кого не горнуся…А матір стару…Прости мене, моя мати!Буду тебе проклинати,Поки не умру.
[Друга половина 1848, Косарал]
ОЙ, Я СВОГО ЧОЛОВІКА…
Ой, я свого чоловікаВ дорогу послала,А од шинку та до шинкуСтежечку топтала.Та до куми заходилаПшона позичати,Отих дітей годуватиВ нетопленій хаті.І нагодувала,І спати поклала,Сама пішла до дякаДобувати п'ятака,Та й заночувала.А із Криму чоловікЛедве ноги доволік.Воли поздихали,Вози поламались,З батіжками чумаченькиДодому вертались.Увійшов у хату,Ударивсь об поли:Лазять діти у запічкуГолодні і голі.«А де ваша, діти, мати?» —Сердешний питає.«Тату! тату! наша матиУ шинку гуляє».
[Друга половина 1848, Косарал]