Катерина задумаласьІ третьому каже:«Єсть у мене брат єдинийУ неволі вражій!У Криму десь пропадає;Хто його достане,То той мені, запорожці,Дружиною стане».Разом повставали,Коней посідлали,Поїхали визволятиКатриного брата.Один утопивсяУ Дніпровім гирлі,Другого в КозловіНа кіл посадили.Третій, Іван Ярошенко,Славний вдовиченко,З лютої неволі,Із Бахчисараю,Брата визволяє.Заскрипіли рано дверіУ великій хаті.«Вставай, вставай, Катерино,Брата зустрічати».
Катерина подивиласьТа й заголосила:«Це не брат мій, це мій милий,Я тебе дурила…»«Одурила!..» – І КатринаДодолу скотиласьГоловонька… «Ходім, брате,З поганої хати».Поїхали запорожціВітер доганяти.Катерину чорнобривуВ полі поховали,А славнії запорожціВ степу побратались.
[Друга полонина 1848, Косарал]
ІЗ-ЗА ГАЮ СОНЦЕ СХОДИТЬ…
Із-за гаю сонце сходить,За гай і заходить.По долині увечеріКозак смутний ходить.Ходить він годину,Ходить він і другу.Не виходить чорнобриваІз темного лугу,Не виходить зрадливая…А з яру та з лісуЗ собаками та псарямиІде пан гульвіса.Цькують його собаками,Крутять назад рукиІ завдають козаковіСмертельної муки;У льох його, молодого,Той пан замикає…А дівчину покриткоюПо світу пускає.
[Друга половина 1848, Косарал]
ОЙ ПІШЛА Я У ЯР ЗА ВОДОЮ…
Ой пішла я у яр за водою,Аж там милий гуляє з другою.А другая тая,Розлучниця злая,Багатая сусідонька,Вдова молодая.А я вчора з нею,З сією змією,В полі плоскінь вибиралаТа все й розказала,Що як мене любить,Женитися буде,І до себе злую сукуПросила в придане.Йване мій, Іване,Друже мій коханий,Побий тебе сила божаНа наглій дорозі.
[Друга половина 1848, Косарал]
НЕ ТАК ТІЇ ВОРОГИ…
Не так тії вороги,Як добрії люди —І окрадуть жалкуючи,Плачучи осудять,І попросять тебе в хату.І будуть вітати,І питать тебе про тебе,Щоб потім сміятись,Щоб з тебе сміятись,Щоб тебе добити…Без ворогів можна в світіЯк-небудь прожити.А ці добрі людеНайдуть тебе всюди,І на тім світі, добряги,Тебе не забудуть.
[Друга половина 1848, Косарал]
ОЙ, ЛЮЛІ, ЛЮЛІ, МОЯ ДИТИНО…
Ой, люлі, люлі, моя дитино,Вдень і вночі.Підеш, мій сину, по Україні,Нас кленучи.Сину мій, сину, не клени тата,Не пом'яни.Мене, прокляту, я твоя мати,Мене клени.Мене не стане, не йди меж люди,Іди ти в гай;Гай не спитає й бачить не буде,Там і гуляй.Найдеш у гаї тую калину,То й пригорнись,Бо я любила, моя дитино, Її колись.Як підеш в села, у тії хати,То не журись.А як побачиш з дітками матір,То не дивись.
[Друга половина 1848, Косарал]
ОЙ, ЧОГО ТИ ПОЧОРНІЛО…
«Ой, чого ти почорніло,Зеленеє поле?»«Почорніло я од кровіЗа вольную волю.Круг містечка БерестечкаНа чотири миліМене славні запорожціСвоїм трупом вкрили.Та те мене гайворониУкрили з півночі…Клюють очі козацькії,А трупу не хочуть.Почорніло я, зелене,Та за вашу волю…Я знов буду зеленіти,А ви вже ніколиНе вернетеся на волю,Будете оратиМене стиха та, орючи,Долю проклинати».
[Друга половина 1848, Косарал]
ТУМАН, ТУМАН ДОЛИНОЮ…
Туман, туман долиною,Добре жити з родиною.А ще лучче за гороюЗ дружиною молодою.Ой піду я темним гаєм,Дружиноньки пошукаю.«Де ти? Де ти, озовися!Прийди, серце, пригорнися.Нумо, серце, лицятисяТа поїдем вінчатися,Щоб не знали батько й мати,Де ми будем ночувати».Одружилась, заховалась,Бодай була не кохалась.Легше було б самій жити,Як з тобою в світі битись.
[Друга половина 1848, Косарал]
У НЕДІЛЕНЬКУ У СВЯТУЮ…
У неділеньку у святуюУ досвітнюю годинуУ славному-преславномуМісті в ЧигириніЗадзвонили в усі дзвони,З гармати стріляли,Превелебную громадуДокупи скликали.З святими корогвамиТа з пречестними образамиНарод з попамиЗ усіх церков на гору йде,Мов та божа пчола гуде.З монастиря святогоУ золоті, аж сяє,Сам архімандрит виходжає,Акафіст читає,Поклони покладає.Поважно та тихоУ раннюю поруНа високу горуСходилися полковники.І військо, як море,З знаменами, з бунчугамиЗ Лугу виступало,Та на трубах вигравало,І на горі разом стало.Замовкли гармати,Оніміли дзвони,І громада покладаєЗемниє поклони.Молебствіє архімандритСам на горі править,Святого бога просить, хвалить,Щоб дав їм мудрості дознати,Гетьмана доброго обрати,І одногласне, одностайнеГромада вибрала гетьмана —Преславного Лободу Івана,Лицаря старого,Брата військового.У труби затрубили,У дзвони задзвонили,Вдарили з гармати,Знаменами, бунчугамиГетьмана укрили.Гетьман старий ридає,До бога руки знімає,