Сивими пустує,Ну, звичайне, як дитинаПестує старого.А старому не до того,Іншого якогось,Гріховного пестуванняСтаре тіло просить!..І пальцями старий сотникНастусині коси,Мов дві гадини великі,Докупи сплітає,То розплете та круг шиїТричі обмотає!..А вона, моя голубка,Нічого не знає.Мов кошеня на припічкуЗ старим котом грає…
Сотник
Та одчепись, божевільна…Дивись лишень: коси,Мов русалка, розтріпала…А чому ти й досіНіколи не вплетеш кісникиОті, що тітка привезла?..
Настуся
Якби пустили на музики,То я б кісники заплела,Наділа б жовті черевики,Червону б юпку одягла,Заквітчала б барвінком коси…
Сотник
Стривай, стривай, простоволоса!Дурненька, де б же ти взялаТого барвінку заквітчатись?
Настуся
А коло тину! там такийПоріс зелений, та хрещатий,Та синій! Синій-голубийЗацвів…
Сотник
Настуся
Сотник
Ба ні,А снилось восени мені,Тойді, як щепи ми щепили,Як приймуться… мені приснилось,Як приймуться, то восениТи вийдеш заміж.
Настуся
Схаменись!! І щепи ваші поламаю…
Сотник
Настуся
То я й барвінок позриваю.
Сотник
Настуся
Ба ні, втечу, та ще й заплачу!
(Плаче).
Сотник
Дурна ти, Насте, як я бачу,І посміяться не даси…Хіба не бачиш, я жартую.Піди лиш скрипку принесиТа з лиха гарно потанцюєш,А я заграю…
Настуся
(І веселенька шасть у хату).
Сотник
Ні, трохи треба підождать.Воно б то так! та от що, брате:Літа не ждуть! літа летять,А думка проклята мароюДо серця так і приросла…А ти вже й скрипку принесла?Яку ж ми вчистимо з тобою?
Настуся
Е, ні! стривайте, цур не грать.А то не буду й танцювать,Поки барвінку не нарвуТа не заквітчаюсь. Я зараз!
Іде недалечке, рве барвінок, квітчається і співає. А сотник налагоджує скрипку.
Сотник
Отже одна вже й увірвалась.Стривай, і другу увірву…
Настуся (вертається заквітчана, співаючи)
«Якби мені крила, крила Соколинії,Полетіла б я за милим,За дружиною.Полетіла б у діброву,У зелений гай,Полетіла б, чорноброва,За тихий Дунай».
Тим часом, як вона співає, у садочок входить молодий хлопець в солом'яному брилі, в короткому синьому жупанку, в зелених шароварах, з торбиною за плечима і з нагаєм.
Петро. З тим днем, що сьогодня! Боже помагай!
Настуся. Тату! тату! Петро! Петро! Із Києва прийшов!
Сотник. А, видом видати, слихом слихати! Чи по волі, чи по неволі?
Петро. По волі, тату, та ще й богословом…
Сотник. Ов!
Настуся. Богословом?! Аж страшно!
Сотник. Дурна, чого ти боїшся! (Підходить до сина, хрестить його і цілує). Боже тебе благослови, моя дитино! Настусю! поведи його в покої та нагодуй, бо він ще, може, й не обідав.
Петро. Та таки й так. (Іде в світлицю з Настусею).
Сотник (сам)
І дарував же мені богТаке дитя, такого сина!І богослов уже. Причина,Причина мудрая.
(Задумується).
Чого?Чого я думаю? У попи,А як не схоче, то на Січ,І там не згине вражий хлопець.Іти лиш в хату… От ще річ:Заставить треба богослова,Щоб дома байдиків не бив,Щоб він, гуляючи, навчивНастусю заповідь, щоб зновуНе довелось дяка наймать,Як для покойної. А знаю,Без цього вже не повінчаєОтець Хома… Піти сказать,А то забуду…
(Іде в хату).
Жить би, жить, хвалити бога,Кохатися в дітях,Так же ні: самому требаСебе одурити,Оженитися старомуНа такій дитині!Схаменися, не женися:І вона загине,І сам сивим посмішищемБудеш в своїй хаті,Будеш сам оте весілляПовік проклинати,Будеш плакать, і нікомуТі сльози старечіБуде втерти, не женися!І гич не до речі!Дивися: рай кругом тебе,І діти, як квіти;За що ж ти їх, молоденькі,Думаєш убити?Ні, старий мій чепуриться,Аж бридко дивиться!А Настуся з богословомЗаповіді вчиться.Он дивіться: у садочокВийшли погуляти,Удвох собі походжають,Мов ті голуб'ята.А старого нема дома,То їм своя воляНагратися. Дивітеся:Там коло тополіСтали собі та й дивлятьсяОдно на другого.Отак ангели святіїДивляться на бога,Як вони одно на друге.