— То вони знають навіть ім’я дитини?
— І не тільки це. Євреї-захисники Магдалини й Сари докладно описали їхнє життя. Пам’ятаєте, дитина Магдалини належала до роду юдейських царів — Давида й Соломона. Тому у Франції євреї вважали Магдалину недоторканою царською особою і шанували як засновницю династії царів. Безліч літописців тієї епохи описали життя Марії Магдалини у Франції, включаючи народження дитини, а згодом склали і генеалогічне дерево.
Софі була вражена.
— Ви кажете, існує генеалогічне дерево Ісуса Христа?
— Так. І це начебто один із наріжних каменів у документах Санґріл. Докладний родовід перших нащадків Христа.
— Але яка користь від цих документів? — запитала Софі. — Вони не є доказом. Навряд чи історики можуть довести їх автентичність.
Тібінґ фиркнув.
— Так само, як і автентичність Біблії.
— Ви про що?
— Про те, що історію завжди пишуть переможці. Коли зіштовхуються дві культури, переможений відходить у забуття, а переможець пише підручники з історії, які возвеличують його справу і принижують переможеного ворога. Наполеон якось сказав: «Що таке історія, як не байка, у яку домовились вірити?» — Він усміхнувся. — Історія, вже за визначенням, — це зажди суб’єктивна оцінка подій.
Софі про це ніколи не думала.
— Документи Санґріл просто відображають інший погляд на історію Христа. Зрештою, якій версії вірити — вирішувати вам самим. Важливо, що інформація вціліла. Документи Санґріл налічують десятки тисяч сторінок. Ті, кому довелося бачити цей скарб, казали, що його несли в чотирьох величезних скринях. Вважається, що в цих скринях «папери туристів» — тисячі сторінок автентичних докостянтинівських записів, що їх зробили перші послідовники Ісуса, які глибоко шанували Його як смертного учителя й пророка. Крім того, за чутками, там є й легендарний документ «0» — у його існування вірить навіть сам Ватикан. Кажуть, що це книга проповідей Ісуса, можливо, навіть написана Його рукою.
— Її написав Сам Ісус?
— А чом би й ні? — відповів Тібінґ. — Чому б Ісус не мав записувати власні проповіді? Тоді це було звичною практикою. Інший унікальний документ, що мав би належати до цього скарбу, — рукопис із назвою «Щоденники Магдалини». Це розповідь самої Марії Магдалини про її стосунки з Ісусом, Його розп’яття та її життя у Франції.
Якийсь час Софі мовчала.
— І ці чотири скрині з документами — це той скарб, який тамплієри знайшли під храмом Соломона?
— Той самий. Це ті документи, що дали тамплієрам таку владу. Святий Ґрааль, який так довго і марно шукають.
— Але ж ви сказали, що Святий Ґрааль — це Марія Магдалина. Якщо всі шукають документи, чому ви називаєте це пошуком Святого Ґрааля?
Тібінґ уважно подивився на неї, і його обличчя пом’якшало.
— Тому що там, де заховано Святий Ґрааль, є ще саркофаг.
За вікном вітер завивав поміж дерев.
Тібінґ заговорив тихіше:
— Пошук Святого Ґрааля — це насправді пошук місця поховання Марії Магдалини, щоб уклонитися її останкам. Це паломництво, щоб помолитися біля ніг вигнанки, помолитися згубленій священній жіночності.
Софі здивувалась:
— Місце заховання Святого Ґрааля — це що... могила?
Карі очі Тібінґа затуманились.
— Так. У ній поховано тіло Марії Магдалини і документи, що відкривають справжню історію її життя. Пошуки Святого Ґрааля, по суті, завжди були пошуками Магдалини — збезчещеної цариці, похованої разом із доказом' законного права її родини на владу.
Софі зачекала хвильку, доки Тібінґ заспокоїться. Стільки всього, пов’язаного з її дідусем, залишалось незрозумілим.
— Члени Пріорату Сіону, — нарешті заговорила вона, — усі ці роки охороняли документи Санґріл і могилу Марії Магдалини?
— Так, але це братство має ще й важливіший обов’язок: охороняти самих нащадків Ісуса. Ці люди постійно перебували в небезпеці. Церква боялась, що коли рід Ісуса продовжуватиметься, то таємниця Його одруження з Магдалиною рано чи пізно відкриється, а це піддасть сумніву головну доктрину католицтва — міф про богоподібного Месію, що не зв’язувався з жінками і не вступав у статеві стосунки. — Він на мить замовк. — Однак, попри всі старання Церкви, рід Христа таємно від усіх продовжувався у Франції, і почули про нього аж у п’ятому столітті, коли він з’єднався з французькою королівською кров’ю, заснувавши династію Меровінґів.
Ця новина здивувала Софі. Про Меровінґів чув кожен французький студент.
— Меровінґи заснували Париж.
— Правильно. Це одна з причин, чому легенда про Ґрааль така популярна у Франції. Чимало місій Ватикану до Франції начебто для пошуків Ґрааля насправді мали на меті знищити членів царського роду. Ви чули про короля Даґоберта?