Він підійшов до неї.
— Лі сказав, що історія Ґрааля всюди навколо нас. Але я сьогодні почула її вперше.
Ленґдон хотів було покласти їй руку на плече, щоб утішити, але втримався.
— Ти чула її історію, Софі, й раніше. Усі її чули. Ми просто цього не усвідомлюємо.
— Не розумію.
— Історія Ґрааля всюди/але вона прихована. Коли Церква зробила Марію Магдалину повією і заборонила всім говорити про неї, її історію доводилося передавати таємно... за допомогою метафор і символів.
— Так, звичайно. Через мистецтво.
Ленґдон показав на «Таємну вечерю».
— Ось чудовий приклад. Деякі із найвідоміших сьогодні творів мистецтва, літератури і музики потайки говорять про історію Марії Магдалини й Ісуса.
Ленґдбн розповів щ про твори да Вінчі, Боттічеллі, Пуссена, Берніні, Моцарта і Віктора Гюґо, що нашіптують про відродження священної жіночності. Давні легенди про сера Ґавейна і Зеленого рицаря, короля Артура і Сплячу красуню — це все алегорії на Ґрааль. «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюґо і «Чарівна флейта» Моцарта рясніють масонськими символами і таємницями Святого Ґрааля.
— Варто лише розплющити очі, — сказав Ленґдон, — і ти побачиш, що Ґрааль усюди. Картини. Музика. Книжки. Навіть у мультфільмах, телепередачах і популярних кінострічках.
Ленґдон показав свій годинник із Мікі-Маусом і розповів, що Волт Дісней уважав справою життя передати історію Ґрааля наступним поколінням. За це його навіть прозвали «сучасним Леонардо да Вінчі». І справді — обидва ці чоловіки набагато випередили свій час, були талановитими митцями, членами таємних товариств і, як достеменно відомо, великими жартівниками. Волт Дісней, як і Леонардо, любив вплітати у свої твори приховані натяки і символи. Для досвідченого символога будь-який із ранніх фільмів Диснея — це прірва алюзій і метафор.
Більшість прихованих натяків Діснея стосувалися релігії, поганських міфів та історій про повалену богиню. Не випадково Дісней екранізував такі казки, як «Попелюшка», «Спляча красуня» та «Білосніжка», — у них усіх ішлося про пригноблення священної жіночності. Не потрібно глибокого знання символів, аби зрозуміти, що Білосніжка — принцеса, яка згрішила, скуштувавши отруєного яблука, — це чітка алюзія на гріхопадіння Єви в Едемському саду. А принцеса Аврора зі «Сплячої красуні» — її таємне ім’я Роза, і вона переховується в лісі, щоб урятуватися від кігтів злої відьми — це історія Ґрааля для дітей.
Попри серйозний імідж фірми, на кіностудії Діснея працювало немало жартівників, і вони розважалися тим, що вставляли у фільми приховані символи. Ленґдон ніколи не забуде, як один із його студентів якось приніс на лекцію компакт-диск із «Королем Левом». Однієї миті під час перегляду він натиснув на паузу, і всі чітко побачили на екрані слово «SEX», утворене з порошинок в Сімбо над головою. І хоч Ленґдон підозрював, що це, мабуть, просто витівка якогось художника-мультиплікатора, а не висока алюзія на поклоніння поганців перед людською сексуальністю, це не похитнуло його захоплення Діснеєм, фільми якого рясніли цікавими символами. Приміром, у «Русалочці» вигадливо переплелися духовні символи, які так чітко вказували на богиню, що це не могло бути випадковістю.
Переглядаючи «Русалочку» вперше, Ленґдон ледь не скрикнув, коли помітив у підводній оселі Аріель картину «Магдалина, що кається» художника сімнадцятого століття Джорджа де ла Тура, яка вшановує збезчещену Марію Магдалину. Що й казати, відповідна декорація, тим паче, що весь фільм виявився дев’яностохвилинним колажем відвертих символічних посилань на згублену святість Ісіди, Єви, богині риб і, знову ж таки, Марії Магдалини. Ім’я русалочки Аріель тісно пов’язане зі священною жіночністю, а в книзі пророка Ісаї воно є синонімом до «священного міста в облозі». Довге руде волосся русалочки, звісно, теж не збіг.
У коридорі застукотіли милиці Тібінґа, пересувався він якось незвично швидко. Коли він з’явився в дверях, обличчя його було суворе.
— Вам доведеться все пояснити, Роберте, — холодно мовив він. — Ви не були зі мною щирий.
Розділ 62
— Мене підставили, Лі, — сказав Ленґдон, намагаючись залишатись спокійним. — Ви ж мене знаєте. Я не здатний нікого убити.
Тон Тібінґа не пом’якшав.
— Роберте, вас показують по телебаченню. Ви що, чорт забирай, не знали, що вас розшукує поліція?
— Знав.
— То ви зловживали моєю довірою. Я просто вражений: як ви посміли прийти сюди і заговорювати мені зуби всіма цими розмовами про Ґрааль, і все лише заради того, щоб сховатися в моєму будинку!