Ключ до Ґрааля захований під знаком Троянди.
Ленґдон підніс скриньку до світла й уважно оглянув інкрустацію. Хоч його знання в галузі мистецтва не поширювались на вироби з дерева чи інкрустовані меблі, він пригадав знамениту кахельну стелю іспанського монастиря неподалік Мадрида. Будівля простояла три століття, коли раптом зі стелі почали відпадати плитки, а під ними виявились сакральні тексти, що їх колись надряпали на штукатурці монахи.
Ленґдон знову подивився на троянду.
Під Трояндою.
Sub Rosa.
Таємниця.
Якийсь звук у коридорі змусив Ленґдона обернутися. Але він не побачив нічого, крім невиразних тіней. Мабуть, це пройшов слуга Тібінґа. Ленґдон знову схилився над скринькою. Він провів пальцями по гладких краях троянди, розмірковуючи, чи не можна якось її витягнути. Але інкрустація була припасована бездоганно. Він сумнівався, що зможе пропхати в щілину навіть лезо бритви.
Ленґдон відчинив скриньку й уважно оглянув внутрішній бік кришки. Поверхня була абсолютно гладка. Тоді він повернув її до світла під іншим кутом і помітив у самому центрі малесеньку дірку. Ленґдон опустив кришку й оглянув інкрустацію. Зверху дірки не було.
Отже, вона не наскрізна.
Залишивши скриньку на столі, він роззирнувся і побачив на іншому столі папери, з’єднані скріпкою. Ленґдон зняв скріпку, повернувся до скриньки, відчинив її і ще раз уважно подивився на отвір. Тоді обережно розігнув скріпку й устромив один кінець й отвір. Легко натиснув. Зусиль докладати не довелося. Він почув, як щось тихо вдарилось об стіл. Ленґдон опустив кришку і побачив шматочок дерева завбільшки як частинка складанки. Дерев’яна троянда відірвалась від кришки і випала на стіл.
Занімілий, Ленґдон дивився на те місце на кришці, де щойно красувалась троянда. Там, у заглибині, чиєюсь вправною рукою було вигравірувано чотири рядки тексту. Мовою, якої Ленґдон іще зроду не бачив.
«Літери наче схожі на семітські, — подумав він, — однак я не впізнаю цієї мови!»
Раптом він почув за спиною якийсь рух, але повернутися не встиг. Сильний удар у потилицю повалив його на коліна.
Коли він падав, йому на мить здалося, що він бачить над собою білого привида з пістолетом у руках. А тоді все потонуло в мороці.
Розділ 65
Хоч Софі Неве вже давно працювала в правоохоронних органах, до сьогодні їй не доводилось потрапляти під дуло пістолета. Неймовірно: пістолет, що тепер був націлений на неї, стискала бліда рука здоровенного альбіноса з довгим білим волоссям. Він мав червоні очі, і його погляд вселяв жах: здавалося, це дивиться сам сатана. Одягнений у шерстяну рясу і підперезаний мотузкою, альбінос нагадував середньовічного клірика. Софі не уявляла, хто б це міг бути, але раптом подумала, що, можливо, Тібінґ і має рацію, припускаючи, що за цим усім стоїть Церква.
— Ви знаєте, по що я прийшов, — промовив монах глухим голосом.
Софі й Тібінґ сиділи на канапі, піднявши руки, як наказав непроханий гість. Ленґдон лежав на підлозі й стогнав. Монах подивився на наріжний камінь у Тібінґа на колінах.
— Все одно його не відкрити, — сміливо сказав Тібінґ.
— Мій Учитель дуже мудрий, — відповів монах. Він наблизився, цілячись то в Тібінґа, то в Софі.
Софі не розуміла, куди подівся слуга Тібінґа. Він що, не чув, як Роберт упав?
— А хто ваш учитель? — запитав Тібінґ. — Може, ми з ним домовимось... за певну суму.
— Ґрааль безцінний. — Монах підійшов ще ближче.
— У вас кров, — спокійно зауважив Тібінґ, показавши кивком на закривавлену праву ногу монаха. — І ви шкутильгаєте.
— Так само, як і ви, — відповів той і показав на металеві милиці, сперті на канапу поряд із Тібінґом. — А тепер дайте мені наріжний камінь.
— Ви знаєте про наріжний камінь? — здивувався Тібінґ.
— Не ваша справа, що я знаю. Встаньте повільно і віддайте його мені.
— Мені нелегко встати.
— От і добре. Краще, щоб ніхто не робив різких рухів.
Тібінґ узявся правою рукою за милицю, а лівою вхопив криптекс. Тоді із зусиллям підвівся, випростався і, не випускаючи з руки циліндра, сперся на милицю.
Монах підійшов зовсім близько, тепер він цілився Тібінґові в голову. Софі з відчаєм дивилась, як біла рука монаха потяглася за циліндром.
— У вас нічого не вийде, — сказав Тібінґ. — Лише достойний може відімкнути цей камінь.