Біля ангара зазвичай чекав митник, щоб прискорити процедуру перевірки документів і багажу. Час від часу митники отримували від Тібінґа дуже щедрі чайові, натомість закриваючи очі на те, що він привозив деякі заборонені товари — здебільшого французькі делікатеси: равликів, якийсь особливо витриманий натуральний рокфор, фрукти. Зрештою, багато митних обмежень просто безглузді, і якщо Біггін-хілл не йтиме назустріч клієнтам, то це, безперечно, зроблять інші аеропорти. У Біггін-хілл Тібінґ мав усе, що хотів, а працівники аеропорту одержували щедру винагороду.
Коли Едвардс побачив у небі літак, нерви в нього напнулися до межі. Цікаво, думав він, чи це звичка розкидатися грішми довела Тібінґа до халепи; французькій поліції, схоже, украй необхідно було, аби його заарештувати. Едвардсові ще не сказали, у чому звинувачують його клієнта, але, очевидно, йшлося про щось серйозне. На прохання французької влади поліція Кента наказала авіадиспетчерові Біггін-хілл зв’язатися з пілотом Тібінґа і попросити його зупинити літак перед терміналом, а не їхати до ангара, як зазвичай. Пілот погодився, очевидно, повіривши вигадці про витік пального.
Хоч загалом британські поліцейські не носять зброї, з уваги на серйозність становища, до аеропорту викликали спеціальну озброєну групу. Восьмеро поліцейських з пістолетами стояли всередині будівлі терміналу, чекаючи, коли стихнуть двигуни літака. Щойно це станеться, один із працівників аеропорту підсуне під колеса спеціальні клинки, щоб літак не міг більше зрушити з місця. Тоді вийдуть поліцейські. Вони триматимуть літак в оточенні до прибуття французької поліції.
Літак був уже дуже низько, він ледь не зачіпав верхівки дерев. Саймон Едвардс збіг униз, щоб спостерігати за посадкою з землі. Поліцейські приготувалися, працівник з клинками теж завмер в очікуванні. Ось колеса торкнулися злітної смуги, з-під них вилетіла хмарка диму. Літак мчав перед терміналом, зменшуючи швидкість, білий корпус блищав від дощу. Але замість того, щоб загальмувати й повернути до терміналу, він плавно проминув під’їзну смугу і попрямував до ангара Тібінґа, що був доволі далеченько.
Поліцейські разом обернулися й витріщились на Едварда.
— Ви начебто сказали, що пілот погодився зупинитись перед терміналом!
— Так і було! — відповів спантеличений Едвардс.
За кілька секунд Едвардс уже сидів в одному з поліцейських автомобілів, що мчали до ангара Тібінґа. До нього залишалося ще добрих п’ятсот ярдів, коли літак плавно заїхав до ангара й зник з очей. Нарешті автомобілі загальмували перед відчиненими дверима ангара, і з них висипали поліцейські зі зброєю наготові.
Едвардс теж вийшов.
Рев був заглушливий.
Двигуни літака ще не зупинилися — пілот саме закінчував розвертати його всередині ангара, готуючи до наступного вильоту. Коли літак нарешті повністю розвернувся і підкотив носом до дверей, Едвардс побачив обличчя пілота — той, зрозуміло, був здивований і наляканий від такого скупчення поліцейських автомобілів.
Пілот зупинив літак і вимкнув двигуни. Поліцейські ринулись усередину і зайняли позиції довкола літака. Едвардс долучився до головного інспектора кентської поліції, який обережно пішов до дверей літака. За кілька секунд двері відчинились.
У них з’явився Лі Тібінґ, перед ним плавно опустився трап. Побачивши націлені на нього пістолети, він сперся на милиці і збентежено почухав потилицю.
— Саймоне, що це означає? Я що, виграв лотерею для поліцейських, доки мене не було? — Він здавався не стільки стривоженим, як здивованим.
Саймон Едвардс нервово кашлянув і вийшов уперед.
— Доброго ранку, сер Лі. Пробачте за це непорозуміння. У нас трапився витік пального, і ваш пілот сказав, що під’їде до терміналу.
— Знаю, знаю, але я наказав йому заїхати сюди. Я спізнююсь на зустріч. Я плачу за цей ангар, і всі ці балачки про витік газу здаються мені зайвою метушнею.
— Боюсь, ваш приліт трохи заскочив нас зненацька, сер Лі.
— Знаю, я вас не попередив. Саймоне, між нами, від цих нових ліків я без перерви бігаю до туалету. От і вирішив прилетіти на позачерговий огляд.
Поліцейські здивовано перезирнулися. Едвардс скривився.
— Добре зробили, сер Лі.
— Шановний сер, — звернувся до Тібінґа головний інспектор кентської поліції. — Я змушений просити вас залишатися на борту ще з півгодини.