— Ти чудово зіграв свою роль, друже, — сказав Тібінґ, коли лімузин, набираючи швидкість, помчав до виїзду з аеропорту. Він перевів погляд на тьмяно освітлену нішу в передній частині просторого салону. — Ну як вам там, зручно?
Ленґдон ледь помітно кивнув. Він та Софі й досі сиділи, скрутившись, на підлозі поряд зі зв’язаним альбіносом.
Трохи раніше, коли літак заїхав до порожнього ангара, пілот вимкнув двигуни, а Ремі відчинив двері й опустив трап. Поліцейські швидко зближались, тож Ленґдон і Софі стягнули монаха на землю і сховали за лімузином. Тоді пілот знову ввімкнув двигуни і почав розвертатися. Він майже закінчив цей маневр, коли поліцейські авта загальмували під ангаром.
Тепер лімузин мчав до Кента, і Ленґдон із Софі перебралися в кінець довгого салону, залишивши зв’язаного монаха на підлозі. Вони сіли на довге сидіння навпроти Тібінґа. Британець їм лукаво підморгнув і відкрив бар.
— Дозвольте вас пригостити. Бажаєте щось випити? Печиво? Чіпси? Горішки? Мінеральна вода?
Софі з Ленґдоном відмовились.
Тібінґ усміхнувся й закрив бар.
— Що ж, тоді повернімося до могили рицаря...
Розділ 82
— Фліт-стріт? — здивувався Ленґдон. Рицар покоїться на Фліт-стріт? Досі Лі грайливо ухилявся від пояснення, де, на його думку, знаходиться «могила рицаря», яка, як обіцяв вірш, підкаже пароль до меншого криптекса.
Тібінґ усміхнувся і повернувся до Софі.
— Міс Неве, дозвольте, якщо ваша ласка, цьому хлопцеві з Гарварду ще разок глянути на вірш.
Софі порилася в кишені й витягла чорний криптекс, загорнутий у пергамент. Скриньку трояндового дерева і більший криптекс вони' вирішили залишити в сейфі в літаку, а з собою прихопити тільки те, що було потрібно для подальших пошуків, — невеличкий чорний криптекс. Софі розгорнула пергамент і простягла Ленґдонові.
У літаку Ленґдон устиг прочитати вірш кілька разів, але так і не здогадався, де ця могила. Тепер він повільно повторював подумки кожний рядок, сподіваючись, що на землі ритм вірша допоможе збагнути його приховану суть.
В Лондоні папа рицаря ховав,
Його плід гнів священний накликав.
В утробі сім’я, Рожі плоть — а де
На гробі куля, що до них веде?
Зміст здавався доволі простим. У Лондоні похований рицар. Цей рицар займався чимось таким, що розсердило Церкву. На його могилі бракує якоїсь кулі, що має там бути. Передостанній рядок — «В утробі сім’я, Рожі плоть» — був чіткою алюзією на Марію Магдалину, Троянду, що виносила сім’я Ісуса.
Попри очевидну простоту вірша, Ленґдон не мав жодного уявлення, що це за рицар і де він похований. До того ж, знайшовши могилу, вони, схоже, мають ще з’ясувати, чого на ній бракує. «А де на гробі куля?..»
— Жодних ідей? — розчаровано запитав Тібінґ, однак Ленґдон відчув, що член Королівського історичного товариства в душі задоволений, що здогадався першим. — Міс Неве?
Софі похитала головою.
— І що б ви без мене робили? — сказав Тібінґ. — Добре, я вам допоможу. Усе доволі просто. Перший рядок — це ключ. Зачитайте його, будь ласка.
Ленґдон прочитав:
— В Лондоні папа рицаря ховав.
— Саме так. Рицар, якого поховав папа. — Він запитально подивився на Ленґдона. — Вам це щось говорить?
Ленґдон знизав плечима.
— Рицар, якого поховав папа? Рицар, чиїм похованням керував папа?
Тібінґ голосно розсміявся.
— Потішно, що й казати. Роберте, ви безнадійний оптиміст! Подивіться на другий рядок. Цей рицар, вочевидь, зробив щось, що накликало на нього праведний гнів Церкви. Подумайте краще. Згадайте, як розвивалися стосунки між Церквою й тамплієрами. Рицар, якого поховав папа?
— Рицар, якого папа вбив? — припустила Софі.
Тібінґ усміхнувся й поплескав її по коліну:
— Молодчина. Рицар, якого папа поховав. Або ж убив.
Ленґдон подумав про сумнозвісну облаву на тамплієрів 1307 року — злощасну п’ятницю тринадцятого, коли папа Климент убив і поховав сотні тамплієрів.
— Але могил «рицарів, яких убив папа», мабуть, безліч.
— А от і ні! — заперечив Тібінґ. — Багатьох спалили на вогнищі або просто кинули в Тібр. А в цьому вірші йдеться про гріб. Могилу в Лондоні. А в Лондоні поховано зовсім небагато рицарів. — Він замовк і пильно подивився на Ленґдона, наче чекаючи, що той от-от здогадається. Нарешті він не витримав. — Роберте, заради Бога! Церква, яку побудував у Лондоні військовий підрозділ Пріорату — самі тамплієри!
— Церква Темпля? — здивувався Ленґдон. — Хіба там хтось похований?
— Там десять найстрашніших могил з усіх, що ви бачили.