— Можна мені ще раз прочитати вірш?
Софі витягла з кишені криптекс і обережно простягла йому.
Ленґдон розгорнув пергамент і, тримаючи криптекс у руці, перечитав вірш.
— Так, у вірші однозначно йдеться про гріб, а не про пам’ятник.
— А може, у вірші помилка? — припустив Тібінґ. — Може, Жак Соньєр помилився так само, як я?
Ленґдон замислився, тоді похитав головою.
— Лі, ви ж самі сказали, цю церкву побудували тамплієри, військовий підрозділ Пріорату. Щось мені підказує, що великий магістр Пріорату мав би достеменно знати, поховані тут рицарі чи ні.
Тібінґ не міг отямитись.
— Але ж це місце підходить просто ідеально. — Він знову повернувся до рицарів. — Мабуть, ми таки чогось не врахували!
Хлопець увійшов до прибудови і з подивом побачив, що там порожньо.
— Отче?
«Я добре чув, як гримнули двері», — подумав він і пішов далі до виходу.
Біля дверей із розгубленим виглядом стояв і чухав потилицю якийсь худорлявий чоловік у смокінгу. Хлопець сердито зітхнув, згадавши, що, впустивши тих трьох, забув замкнути двері. І ось тепер сюди забрів із вулиці якийсь жалюгідний бовдур і, мабуть, судячи з вигляду, хоче дізнатися, коли можна обвінчатись.
— Пробачте, — гукнув хлопець, проминувши велику колону, — церкву зачинено.
Цієї миті за ним щось зашурхотіло, і не встиг він озирнутися, як чиясь дужа рука затиснула йому рот, не давши скрикнути. Рука була біла як сніг, і хлопчина відчув запах алкоголю.
Чоловік у смокінгу спокійно витяг малесенький револьвер і націлився просто в голову хлопцеві.
Хлопчик відчув у штанах тепло і зрозумів, що обмочився зі страху.
— Слухай уважно, — прошепотів чоловік у смокінгу. — Ти зараз вийдеш із церкви і побіжиш геть. Бігтимеш довго, не зупиняючись. Зрозумів?
Хлопець кивнув, як міг, із затиснутим широкою долонею ротом.
— Якщо подзвониш у поліцію... — чоловік у смокінгу притиснув револьвер йому до чола. — Я тебе знайду.
Наступної миті хлопчик уже щодуху біг через двір перед церквою і не збирався зупинятися, доки нестимуть ноги.
Розділ 86
Безшумно, наче привид, Сайлас підкрався за спину своєї жертви. Софі Неве надто пізно відчула його присутність. Не встигла вона озирнутися, як Сайлас притиснув їй до спини дуло пістолета, обхопив ззаду сильною рукою і притягнув до себе. Від несподіванки Софі скрикнула. Тібінґ і Ленґдон разом обернулися, здивовані й налякані.
— Що?.. — Тібінґ мало не задихнувся. — Що ви заподіяли Ремі?
— Зараз вас має турбувати тільки одне, — спокійно відказав Сайлас, — щоб я вийшов звідси з наріжним каменем.
Операція з повернення викраденого скарбу, як назвав це Ремі, мала бути простою й чистою: «Увійдеш до церкви, візьмеш наріжний камінь і вийдеш; жодних убивств, жодної боротьби».
Міцно тримаючи Софі, Сайлас опустив руку до її талії, тоді ще нижче, запхав до однієї кишені светра, потім до другої. Крізь алкогольні випари у власному диханні він почув ніжний аромат, що йшов від її волосся.
— Де він? — запитав пошепки. «Раніше наріжний камінь був у неї в кишені. Куди ж він подівся?»
— Він тут! — голосно сказав Ленґдон.
Сайлас обернувся й побачив у Ленґдона в руках чорний криптекс. Той розмахував ним, наче матадор, що дражнить бика.
— Поклади на підлогу! — наказав Сайлас.
— Спочатку відпусти Софі. Нехай вони з Тібінґом вийдуть із церкви, — відповів Ленґдон. — А тоді ми з тобою вдвох усе полагодимо.
Сайлас відштовхнув Софі і, націлившись на Ленґдона, повільно пішов до нього.
— Більше ані кроку, — сказав Ленґдон. — Нехай вони спочатку вийдуть.
— Не ти будеш ставити умови!
— Помиляєшся. — Ленґдон підняв криптекс над головою. — Ніщо не заважає мені кинути його зараз на підлогу, і флакон усередині розіб’ється.
Сайлас посміхнувся, але насправді ця погроза його трохи налякала. Такого він не чекав. Він прицілився Ленґдонові в голову і промовив, намагаючись не виказати хвилювання:
— Ти нізащо не розіб’єш наріжного каменя. Ти так само прагнеш знайти Ґрааль, як і я.
— Знову помиляєшся. Ти прагнеш цього значно більше. Ти вже довів, що заради цього готовий на вбивство.
Ремі Леґалудек, що сховався між лавами у нефі недалеко від арки, дедалі більше нервувався. Усе пішло не так, як планувалось, і навіть з такої відстані він бачив, що Сайлас розгубився і не впевнений, як діяти далі. За наказом Учителя Ремі заборонив Сайласові стріляти.
— Відпусти їх! — знову зажадав Ленґдон, тримаючи криптекс високо над головою і сміливо дивлячись у дуло Сайласового пістолета.