перш ніж кинути на могилу жменьку землі.
Ленґдон подивився на Софі.
— Відповідь, яку ми шукали, була вже в другому результаті. Ідеться не про папу римського, а про Олександра Попа, англійського поета.
«В Лондоні О. Поп рицаря ховав».
Софі підвелась, приголомшена.
Жак Соньєр, майстер двозначностей, зайвий раз довів, що він був неймовірно розумним чоловіком.
Розділ 96
Сайлас здригнувся і прокинувся.
Він не знав, ні що його розбудило, ні як довго він спав. «Мені щось наснилося?» Він сів на солом’яній підстилці і прислухався до сонної тиші, що панувала в резиденції «Опус Деї». Її порушувало лише ледь чутне бурмотіння, яке долинало з кімнати під ним, — там хтось молився вголос. Сайласові ці звуки були знайомі, вони не могли його налякати.
Але чомусь він стривожився.
Сайлас підвівся і в самій спідній білизні підійшов до вікна. «За мною хтось стежив? — У дворі, як і раніше, не було нікого. Він прислухався. Тиша. — То чому мені так неспокійно?» Сайлас уже давно звик довіряти інтуїції. Вона не раз рятувала його на вулицях Марселя ще задовго до в’язниці... задовго до того, як, завдяки єпископові Арінґаросі, він народився вдруге. Дивлячись у вікно, він аж тепер помітив за парканом невиразні обриси авта. На даху була поліцейська фара. У коридорі рипнула підлога. Хтось узявся за клямку дверей.
Сайлас відреагував миттєво: двома стрибками перетнув кімнату і принишк за дверима саме в ту мить, коли вони з тріскотом розчахнулися. До кімнати ввірвався поліцейський зі зброєю в руках. Доки він зорієнтувався, де Сайлас, той ударив плечем двері, збивши з ніг другого поліцейського. Перший різко розвернувся, готовий вистрелити, але Сайлас кинувся йому під ноги. Гримнув постріл, куля просвистіла в Сайласа над головою, він ухопив поліцейського за ноги нижче колін і потягнув так, що той упав головою на підлогу. Другий поліцейський тим часом підвівся, але Сайлас із силою вдарив його коліном у пах. Тоді перескочив через скоцюблене від болю тіло і вибіг до коридору.
Майже голий, Сайлас кинувся сходами вниз. Він знав, що хтось його зрадив, але хто? Добігши до вестибюля, побачив, що до будинку вбігло ще кілька поліцейських. Сайлас повернув назад і помчав довгим проходом. Вхід для жінок. Він є у кожній резиденції «Опус Деї». Попетлявши вузькими коридорами, Сайлас забіг до кухні. Вгледівши напівголого альбіноса, що мчить, як навіжений, розкидаючи миски й каструлі, нажахані кухарі вибігли геть. Він опинився у вузькому коридорчику поряд із котельнею і нарешті побачив жадані двері з лампочкою нагорі.
Сайлас вилетів за двері, на дощ, зіскочив з низького порогу і надто пізно помітив поліцейського, що вибіг із-за рогу. Чоловіки схопилися; широке біле плече Сайласа із шаленою силою врізалося поліцейському в груди. Сайлас повалив його на землю, пістолет відлетів убік. За дверима почулися голоси. Сайлас перекотився на спині і схопив пістолет саме тієї миті, коли на порозі з’явилися інші поліцейські. Пролунав постріл, і Сайлас відчув між ребрами пекучий біль. Ошалілий з люті, він почав стріляти по трьох поліцейських; із ран бризнула кров.
Раптом над ним нависла чиясь тінь, що взялась невідомо звідки. Дужі руки схопили його оголені плечі з такою силою, наче це був сам диявол. Чоловік прокричав йому до вуха: «Сайласе, ні!»
Сайлас повернувся і вистрелив. Їхні погляди зустрілися. Сайлас дико закричав, коли єпископ Арінґароса падав.
Розділ 97
У Вестмінстерському абатстві поховано понад три тисячі людей. Величезний кам’яний простір усередині цього старовинного храму всіяний останками королів, державних мужів, поетів та музикантів. Могили займають кожну нішу і кожний альков і дуже різняться за розмірами та величчю: тут є й такі помпезні поховання, як мавзолей королеви Єлизавети І, чий саркофаг із прахом стоїть в окремій апсидній каплиці, і дуже скромні могили, позначені лише плитами на підлозі із вигравіруваними на них написами. Від безконечного ходіння написи ці давно стерлися, і тепер відвідувачам залишається хіба що фантазувати, чиї останки покояться там, у криптах.
Побудоване в стилі величних соборів Ам’єна, Шартра і Кентербері, Вестмінстерське абатство не вважається ні собором, ні парафіяльною церквою. Воно має статус «особливої королівської церкви», яка підпорядковується лише монархові. Від часу коронації Вільгельма Завойовника, що відбулася на Різдво 1066 року, цей пишний храм бачив силу-силенну королівських церемоній і державних актів — від канонізації Едварда Сповідника до одруження принца Ендрю із Сарою Ферґюсон, похоронів Генріха V, королеви Єлизавети І і леді Діани.