От тільки... що стане приманкою?
Розділ 98
Ленґдон і Софі повільно йшли бічним проходом, тримаючись у тіні широких колон, що відділяли їх від відкритого простору нефа. Вони зайшли вже досить далеко, але досі добре не бачили могили Ньютона. Саркофаг стояв глибоко в ніші, і звідси його ще не було видно.
— Принаймні, там нікого немає, — прошепотіла Софі.
Ленґдон кивнув. У цій частині нефа взагалі було порожньо.
— Я підійду ближче, — шепнув він. — Ти краще побудь тут, а раптом хтось...
Але Софі вже вийшла з тіні і рішуче рушила через відкритий неф.
— ... стежить, — договорив Ленґдон і, зітхнувши, поспішив за нею.
Ленґдон і Софі йшли навскіс широким нефом, затамувавши подих: із кожним кроком їм відкривалася дедалі більша частина вигадливого надгробка. Саркофаг із чорного мармуру... статуя Ньютона,що напівлежить... два янголи... висока піраміда...і... величезна куля.
— Ти знав про неї? — запитала вражена Софі.
Ленґдон похитав головою. Він теж був здивований.
— На ній наче вирізьблені сузір’я, — зауважила Софі.
Вони підійшли до ніші, і Ленґдона поступово охопив відчай. Могила Ньютона рясніла кулями — зірки, комети, планети. Де на гробі куля?.. Схоже, це те саме, що шукати голку в копиці сіна.
— Астрономічні тіла, — стривожено сказала Софі. — Ще й багато.
Ленґдон наморщив чоло. Єдиним зв’язком між планетами і Ґраалем, як він уявляв, була пентаграма Венери, але пароль «Venus» він уже спробував по дорозі до церкви Темпля.
Софі пішла просто до саркофага. Ленґдон відстав на кілька кроків і роззирнувся довкола, щоб пересвідчитися, що ніхто за ними не стежить.
— «Богослов’я», — Софі схилила голову набік і читала назви книжок, на які спирався Ньютон. — «Хронологія», «Оптика», «Математичні принципи натуральної філософії». — Вона повернулась до Ленґдона. — Ніяких асоціацій?
Ленґдон підійшов ближче, замислився.
— У «Математичних принципах», якщо не помиляюся, йдеться щось про силу тяжіння планет... вони ж, як звісно, кулі... але це якось дуже натягнуто.
— А може, знаки зодіаку? — припустила Софі, показуючи на сузір’я на кулі. — Раніше ти, говорив про епоху Риб і Водолія, пам’ятаєш?
«Кінець днів», — подумав Ленґдон.
— Кінець ери Риб і початок ери Водолія вважали історичним моментом, коли Пріорат Сіону планує оприлюднити документи Санґріл. — Але нове тисячоліття давно настало, і нічого не відбулося. Тепер історики не знають, коли світові розкажуть правду.
— Можливо, — сказала Софі, — про плани Пріорату оприлюднити правду йдеться в передостанньому рядкові вірша.
«В утробі сім’я, Рожі плоть». Ленґдон здригнувся від такої перспективи. Раніше йому це не спадало на думку.
— Ти мені казав, — продовжила Софі, — що час, коли Пріорат планує розповісти світові правду про Троянду та її запліднену утробу, безпосередньо пов’язаний із розташуванням планет — тобто куль.
Ленґдон кивнув. Уперше на обрії замаячіла хоч якась ідея. Але інтуїція підказувала йому, що розгадка криється не в астрономії. Відповіді на всі попередні головоломки великого магістра мали дуже яскравий символічний підтекст: «Мона Ліза», «Мадонна в скелях», ім’я СОФІЯ. Ідеї щодо планет і знаків зодіаку бракувало цієї точності. Жак Соньєр закладав у свої коди особливий зміст, і Ленґдон був переконаний, що останній ключ — ці п’ять літер, що ведуть до найбільшої таємниці Пріорату, — врешті-решт виявиться не лише символічним, а й абсолютно зрозумілим. Якщо ця відгадка була схожою на інші, то вона мала одразу стати дуже очевидною, щойно хтось до неї додумається.
— Дивися! — охнула Софі, схопивши його за руку. У першу мить Ленґдон подумав, що хтось до них іде, але, обернувшись до Софі, побачив, що вона зі страхом дивиться на чорний мармуровий саркофаг. — Тут хтось був, — прошепотіла вона і показала на місце поряд із витягнутою правою ногою Ньютона.
Ленґдон не зрозумів, що її налякало. Якийсь розсіяний турист залишив на саркофазі поряд із ногою Ньютона вугільний олівець. Дурниці. Ленґдон простягнув було руку, щоб дістати його, але, нахилившись до блискучого чорного мармуру, побачив його під іншим кутом і заціпенів. Він умить зрозумів, що саме так налякало Софі.
На кришці саркофага біля Ньютонових ніг виблискували ледь помітні слова, написані вугільним олівцем:
Тібінґ у мене.
Ідіть до будинку капітулу
і через південний вихід — до міського саду.
Ленґдон прочитав двічі. Серце в нього шалено калатало.