Усі мрії й сподівання Тібінґа стрімко падали на землю. «Не можна, щоб він ударився об підлогу! Я до нього не дістану!» Тіло Тібінґа зреагувало інстинктивно. Він випустив револьвер, милиці і кинувся вперед, простягнувши перед собою м’які, доглянуті руки. Він весь витягнувся і в останню мить якимось дивом упіймав-таки криптекс.
Падаючи з переможно затиснутим у руці криптексом, Тібінґ знав, що зараз станеться лихо. Довкола не було нічого, що б пом’якшило його падіння, і витягнуті руки разом із криптексом із силою вдарилися об підлогу.
Зсередини почувся тріск розбитого скла.
Цілу секунду Тібінґ не дихав. Простягнувшись на холодній підлозі і дивлячись на мармуровий циліндр у руці, він молився, щоб скляний флакон усередині витримав. У повітрі різко запахло оцтом, і Тібінґ відчув, як холодна рідина просочилася між дисків йому на долоню.
Його охопила дика паніка. «Ні!» Оцет стікав по пальцях, і Тібінґ уявив, як він роз’їдає ніжний папірус. «Роберте, ти дурень! Таємницю втрачено!»
Тібінґ збагнув, що нестримно плаче. Ґрааль пропав. Усе знищено. Усе ще не вірячи, що Ленґдон виявився здатним на таке, Тібінґ спробував силою відкрити циліндр, щоб хоч мигцем побачити історію, перш ніж вона навіки зникне. На превеликий подив, коли він потягнув за кінці криптекса, ковпачок легко зіскочив.
Тібінґ затамував подих і зазирнув усередину. Нічого, крім мокрих уламків скла. Жодних слідів папірусу. Тібінґ перекотився на живіт і подивився на Ленґдона. Софі стояла поряд із ним і цілилася з револьвера у Тібінґа.
Збентежений Тібінґ знову подивився на наріжний камінь і нарешті побачив. Диски вже не були розташовані безладно. Під стрілкою вишикувалось п’ять літер: APPLE — «ЯБЛУКО».
— Плід, який скуштувала Єва, — холодно сказав Ленґдон, — накликавши праведний гнів Господа. Первородний гріх. Символ падіння священної жіночності.
Тібінґ занімів. Ця відповідь його просто приголомшила неймовірною простотою і очевидністю. Ну, звичайно, куля, яка мала би бути на могилі Ньютона, — це не що інше, як рум’яне яблуко, яке впало з неба, вдарило Ньютона по голові і надихнуло на працю його життя. «Його плід! В утробі сім’я, Рожі плоть!»
— Роберте, — простогнав ошелешений Тібінґ. — Ви відкрили його. Де... карта?
Ленґдон незворушно поліз до верхньої кишені твідового піджака й обережно витяг скручений аркуш папірусу. Розгорнув і подивився на нього, стоячи лише за кілька ярдів від Тібінґа. За якийсь час на його обличчі з’явилась загадкова усмішка.
«Він знає!» Тібінґ страждав, його серце жадало цього знання. Мрія його життя була просто перед ним.
— Скажіть мені! — благав він. — Прошу! О Боже, допоможи! Ще не запізно!
У коридорі почулися чиїсь важкі кроки, вони наближались до будинку капітулу. Ленґдон спокійно скрутив папірус і запхав назад до кишені.
— Ні! — у відчаї закричав Тібінґ, марно намагаючись підвестися.
Двері різко розчинилися, і до зали, наче розлючений бик, увірвався Безу Фаш. Він швидко оцінив становище і побачив об’єкт своїх пошуків — Лі Тібінґа — безпорадним на підлозі. Фаш полегшено зітнув, запхав пістолет до кобури й обернувся до Софі.
— Агенте Неве, я радий, що ви та містер Ленґдон у безпеці. Вам треба було прийти до поліції, коли я казав.
Услід за Фашем вбігли британські поліцейські. Вони схопили згорьованого Тібінґа і наділи йому наручники.
Софі була вражена.
— Як ви нас знайшли? — запитала вона Фаша.
Той показав на Тібінґа.
— Він зробив помилку, показавши, входячи до абатства, посвідчення. Поліція попередила всі належні служби, що ми його шукаємо.
— Вона в Ленґдона в кишені! — кричав Тібінґ, як навіжений. — Карта до Святого Ґрааля!
Поліцейські підхопили Тібінґа попід руки і потягли до виходу. Він повернув голову назад і голосно благав:
— Роберте! Скажіть мені, де він захований!
Коли поліцейські з Тібінґом проминали Ленґдона, він зазирнув тому в очі.
— Тільки гідні можуть знайти Ґрааль, Лі. Ви ж самі мене цього вчили.
Розділ 102
Над парком Кенсінґтон-Ґарденз згустився туман. Сайлас, шкутильгаючи, дійшов до тихої улоговинки, прикритої кущами, й опустився на мокру траву. Стоячи навколішках, він відчував, як із рани під ребрами струменіє тепла кров. Але це його не турбувало. Він дивився просто перед собою.
Через туман це місце скидалося на рай.