— Ось подивися, Роберте. Це те, що дідусь залишив мені за «Мадонною в скелях».
Ленґдон, схвильований, узяв предмет і почав уважно його розглядати. Він був важкий і мав форму хреста. Спершу Ленґдонові здалося, що це мініатюрний макет пам’ятника, який ставлять на могилах. Але потім він роздивився, що стрижень, на якому стримить хрест, має форму тригранної призми. І по всій його довжині розкидано безліч малесеньких шестикутних заглибин.
— Це ключ, вирізаний лазером. — пояснила Софі. — Ці шестикутники зчитує спеціальний електронний пристрій.
Ключ? Ленґдон таких ніколи не бачив.
— Подивися з іншого боку, — сказала вона, виїхавши на іншу смугу і проминувши чергове перехрестя.
Ленґдон повернув ключ іншим боком і занімів. У центрі хреста красувалася геральдична лілія з ініціалами P.S.
— Софі! — вигукнув він. — Це та емблема, про яку я тобі казав! Офіційний герб Пріорату Сіону.
Вона кивнула.
— Я вже тобі казала, що бачила цей ключ колись давно. Дідусь просив ніколи про нього не згадувати.
Ленґдон не зводив очей із дивовижного ключа. Високі технології поряд зі старовинним символом навіювали думку про якесь таємниче поєднання давнини із сучасністю.
— Дідусь сказав, цей ключ від скриньки, де він зберігає багато таємниць.
Ленґдонові мороз пішов по шкірі, коли він уявив, які таємниці міг зберігати Жак Соньєр. Навіщо старовинному братству футуристичний ключ, Ленґдон не уявляв. Пріорат Сіону мав єдину місію: він охороняв якусь таємницю. Таємницю неймовірно могутню. Можливо, цей ключ якось пов’язаний із цим? Ця думка не давала спокою.
— Ти не знаєш, від чого він?
Софі була розчарована.
— Я сподівалася, що ти це знаєш.
Ленґдон мовчки розглядав ключ.
— Схожий на християнський, — зауважила Софі.
Ленґдон не був так упевнений. Головка ключа мала форму не традиційного християнського хреста на довгій ніжці, а радше квадратного хреста — з чотирма раменами однакової довжини — який за появою випередив християнство на півтори тисячі років. Такий хрест ніяк не асоціювався з розп’яттям. Розп’яття пов’язують із латинським хрестом, який римляни перетворили на знаряддя тортур. Ленґдона завжди дивувало те, як мало християн знає, що кривава історія їхнього символу відображена в самій його назві, адже в багатьох мовах слово «хрест» походить від латинського cruciare — катувати.
— Софі, — сказав Ленґдон, — усе, що я можу тобі сказати, — це те, що такі рівнораменні хрести, як оцей, уважають мирними хрестами. Вони не придатні до розп’яття, а рівновага між їхніми вертикальними й горизонтальними елементами символізує природну єдність чоловічого й жіночого начал, що відповідає філософії братства.
Софі втомлено подивилась на нього.
— То ти не здогадуєшся?
Ленґдон спохмурнів.
— Не маю уявлення.
— Добре. Ми не можемо залишатися на дорозі. — Софі подивилася в дзеркало заднього виду. — Мусимо знайти якесь безпечне місце, щоб подумати, від чого цей ключ.
Ленґдон із сумом згадав свій комфортабельний номер у «Рітці». Зрозуміло, туди їм дороги немає.
— Може, звернутися до моїх колег з Американського університету в Парижі?
— Надто очевидно. Фаш їх перевірить.
— То, може, ти когось знаєш? Ти ж тут живеш.
— Фаш перевірить усі мої телефонні дзвінки та електронну пошту. Переговорить із колегами. На моїх знайомих краще не розраховувати. Готелі теж відпадають — вони всі вимагають посвідчення особи.
Ленґдон знову подумав, чи не краще було здатися Фашеві ще в Луврі.
— Зателефонуймо до посольства. Я їм усе поясню і попрошу прислати когось, щоб забрав нас.
— Забрав нас? — Софі обернулася й подивилась на нього, як на божевільного. — Роберте, опустися на землю. Юрисдикція твого посольства поширюється лише на його територію. Прислати когось, щоб забрав нас туди, означало б допомагати зловмисникові, який переховується від французького правосуддя. Забудь про це. Інша річ, якби ти прийшов до свого посольства й попросив тимчасового притулку. Але намовляти їх до якихось дій проти французької правоохоронної системи на території Франції? — вона похитала головою. — Можеш подзвонити до посольства хоч і зараз, і вони порадять тобі не ускладнювати ситуації ще більше і здатися Фашеві. А ще пообіцяють використати свої дипломатичні канали, щоб домогтися для тебе справедливого суду. — Вона глянула на ряд вишуканих крамниць на Єлисейських полях. — Скільки ти маєш готівки?
Ленґдон зазирнув до гаманця.