— І куди їх повезли?
Ленґдон знизав плечима.
— Це знає лише Пріорат Сіону. Ці документи дотепер є об’єктом постійних пошуків і спекуляцій, тому вважають, що їх переховували кілька разів. За останньою версією, вони десь у Великій Британії.
Софі наче стривожилась.
— Тисячу років, — вів далі Ленґдон, — легенди про цю таємницю переходили від покоління до покоління. Усі ці документи, владу, яку вони дають, і таємницю, що криється в них, почали називати одним словом — Санґріл. Про це написано сотні книжок, і мало яка таємниця цікавить істориків більше, ніж Санґріл.
— Санґріл? Чи пов’язане це слово з французьким sang або іспанським sangre, які означають «кров»?
Ленґдон кивнув. Кров була провідною ідеєю Санґріл, але, мабуть, не в тому розумінні, що думала Софі.
— Легенда доволі заплутана, але важливо те, що Пріорат Сіону охороняє важливий доказ і очевидно чекає відповідного часу, щоб відкрити правду.
— Яку правду? Яка таємниця може мати таку владу?
Ленґдон глибоко зітхнув і подивився у вікно на сороміцьке місце Парижа, прикрите темрявою.
— Софі, Санґріл — давнє слово. З часом воно набуло нової форми... сучаснішої. — Він помовчав. — Коли я скажу тобі його сучасну версію, ти зрозумієш, що багато знаєш про це. Практично кожна людина на землі чула легенду про Санґріл.
Софі, схоже, не повірила.
— А от я не чула.
— Ну, що ти, звісно, чула. — Ленґдон усміхнувся. — Ти просто звикла, що це називають «Святим Ґраалем».
Розділ 38
Софі уважно подивилася на Ленґдона. Він що, жартує?!
— Святий Ґрааль?
Ленґдон кивнув з абсолютно серйозним виразом на обличчі.
— Святий Ґрааль — це те, що буквально означає Санґріл. Це словосполучення походить від французького Sangraal, яке з часом перетворилось на Sangreal, а потім розщепилось на два слова — San Greal.
Святий Ґрааль. Софі було дивно, що вона одразу не вловила зв’язку між цими двома назвами. Але в словах Ленґдона однаково не було сенсу.
— Я думала, Святий Ґрааль — це чаша. А ти стверджуєш, що Санґріл — це збірка документів, які розкривають якусь давню таємницю.
— Так, але документи Санґріл — це лише половину скарбу, який називають Святим Ґраалем. Вони заховані з самим Ґраалем... і розкривають його справжнє значення. Ці Документи дали тамплієрам таку величезну владу, оскільки вони пояснюють істинну суть Ґрааля.
Істинну суть Ґрааля? Софі ще більше збентежилась. Вона завжди думала, що Святий Ґрааль — це чаша, з якої Ісус пив під час Таємної вечері і в яку згодом Йосип з Ариматеї збирав Його кров, що стікала з розп’яття.
— Святий Ґрааль — це чаша Христова, — мовила вона. — Що може бути простіше?
— Софі, — прошепотів Ленґдон, нахилившись до неї, — Пріорат Сіону вважає, що легенда про Святий Ґрааль — це лише гарна алегорія. Чаша — це метафора, яка насправді означає щось інше, значно могутніше. — Він на хвильку замовк. — Щось, що чудово узгоджується з усім, що намагався нам сьогодні сказати твій дідусь, у тому числі з усіма символами, пов’язаними зі священною жіночністю.
Софі це пояснення не переконало. З терплячої усмішки Ленґдона вона зрозуміла, що він спокійно сприймає її збентеження. Однак очі його залишались серйозними.
— Але якщо Святий Ґрааль — це не чаша, — запитала Софі, — то що ж це таке?
Ленґдон передбачив це запитання, однак і досі не вирішив, як краще їй пояснити. Якщо він не пов’яже відповідь із належним історичним контекстом, то Софі сприйме його розповідь як казку, — саме так відреагував його редактор кілька місяців тому, коли Ленґдон вручив йому попередній варіант рукопису, над яким працював.
— То ви тут стверджуєте... — редактор похлинувся, поставив склянку з вином на стіл і втупився в свій недоїдений обід. — Ви це серйозно?
Абсолютно серйозно. Адже я працював над цим цілий рік.
Відомий нью-йоркський видавець Джонас Фокман нервово смикав борідку. За свою блискучу кар’єру він, безумовно, бачив немало сенсаційних книжок, але ідея, висловлена в цьому рукописі, була просто неймовірна.
— Роберте, — нарешті вимовив Фокман, — зрозумійте мене правильно. Мені подобається те, що ви робите, і ми завжди чудово співпрацювали. Але якщо я погоджусь оприлюднити таку книжку, то під моїм офісом місяцями стоятимуть пікети. Крім того, вона попсує вам репутацію. Заради Бога, ви ж історик із Гарварду, а не якийсь там дешевий писака, що женеться за швидкою наживою. Хіба ви маєте достатньо переконливих доказів на підтвердження такої гіпотези?