— Ну ж бо, — мовила Софі. — Відкрий її.
Ленґдон глибоко зітхнув і, перш ніж підняти кришку, ще раз . захоплено глянув на вигадливу інкрустацію. Тоді відкрив скриньку, і вони побачили те, що в ній лежало.
Ленґдон намагався було уявити, що ж таке могло зберігатися в цій скриньці, але тепер стало зрозуміло, що всі його версії були далекі від правди. У скриньці, оббитій усередині м’яким малиновим шовком, лежав абсолютно незбагненний для Ленґдона предмет.
Це був циліндр завбільшки приблизно як упаковка тенісних м’ячів, вирізьблений із полірованого мармуру. Однак це був не суцільний камінь. Циліндр наче складався з багатьох частин: п’ять мармурових дисків, кожен завбільшки як бублик, були накладені один на один і скріплені тонкою мідною оправою. Цей предмет нагадував калейдоскоп із кількох рухомих частин. На кінцях циліндра були заглушки, теж із мармуру, тож зазирнути досередини було неможливо. Із булькання рідини Ленґдон здогадався, що всередині циліндр має порожнину.
Не менш загадковими, ніж будова циліндра, були написи на ньому. На кожному з п’яти дисків було невідомо для чого акуратно вигравірувано ту саму послідовність літер — увесь алфавіт. Циліндр із літерами нагадав Ленґдонові одну з його дитячих забавок — стрижень, на який були нанизані кільця з літерами; їх можна було обертати і складати різні слова.
— Чудовий, правда? — прошепотіла Софі.
Ленґдон подивився на неї.
— Не знаю. Що це в біса таке?
В очах Софі з’явився блиск.
— Дідусь вирізав такі штуки задля розваги. їх вигадав Леонардо да Вінчі.
Навіть у такому тьмяному світлі Софі побачила, що Ленґдон здивувався.
— Да Вінчі? — пробурмотів він і знову подивися на дивний циліндр.
— Так. Це називається криптекс. Дідусь казав, що опис його будови знайдено в одному з таємних щоденників да Вінчі.
— Але що з цим робити?
Софі знала, що після всіх сьогоднішніх подій її відповідь матиме цікавий підтекст.
— Це сейф, — сказала вона. — Для зберігання таємної інформації.
Ленґдон широко розкрив очі.
Софі пояснила, що виготовлення зразків винаходів да Вінчі було однією з найулюбленіших розваг її дідуся. Талановитий умілець, що годинами просиджував у своїй майстерні, Жак Соньєр любив наслідувати великих майстрів — Фаберже, різних майстрів клуазоне і менш претензійного, але набагато практичнішого Леонардо да Вінчі.
Навіть після побіжного перегляду щоденників да Вінчі ставало зрозуміло, чому про цього блискучого генія кажуть, що він був схильний не доводити початих справ до кінця. Да Вінчі накреслив схеми для сотень винаходів, яких так і не реалізував. Одним із улюблених занять Соньєра було втілювати в життя маловідомі ідеї да Вінчі — годинники, водяні насоси, криптекси і навіть модель середньовічного французького рицаря, що тепер прикрашала стіл у його кабінеті. Цей проект з’явився 1495 року як результат захоплення да Вінчі анатомією й кінесіологією. На місці суглобів рицар-робот мав високоточні з’єднання: він міг ( сідати, розмахувати руками, повертати голову на гнучкій шиї, а також розкривати й закривати абсолютно правильний з погляду анатомії рот. Софі завжди вважала, що цей рицар у броні був найпрекраснішим творінням її дідуся... тобто так вона думала, доки не побачила криптекса у цій скриньці трояндового дерева.
— Дідусь якось зробив мені криптекс, коли я була дитиною, — сказала Софі. — Але такого великого й гарного, як оцей, я ще ніколи не бачила.
Ленґдон не зводив очей зі скриньки.
— А я ніколи не чув про криптекси.
Софі це не здивувало. Більшість із нереалізованих відкриттів да Вінчі ніхто ніколи не вивчав, і вони навіть не мали назв. Цілком можливо, що її дідусь сам вигадав це слово. Воно було відповідною назвою для продукту криптології, що захищав інформацію, написану на згортку.
Софі знала, що да Вінчі був одним із засновників криптології, хоч про це рідко згадували. Університетські викладачі Софі, ознайомлюючи студентів із комп’ютерними методами кодування для захисту інформації, вихваляли сучасних криптологів, зокрема Ціммермана і Шнаєра, але ніколи не згадували, що саме Леонардо кілька століть тому винайшов перші елементарні форми відкритого шифрувального коду. Про це Софі, зрозуміло, розповів дідусь.
Броньований фургон мчав автострадою, а Софі тим часом пояснювала Ленґдонові, що да Вінчі винайшов криптекс як засіб для передачі таємних повідомлень на великі відстані. У часи, коли не було ні телефонів, ні електронної пошти, усяк, хто хотів передати якусь конфіденційну інформацію комусь, хто був далеко, не мав іншого вибору, як написати все на аркуші й довіритися посланцеві. Якщо ж посланець підозрював, що в листі міститься цінна інформація, то він міг продати її ворогам і заробити так значно більше грошей, ніж отримав би, якби доправив листа за призначенням.