— Із цукром?
Ленґдон не відзивався.
Стривай-но! Ленґдон згадав той гіркуватий напій, яким його пригощали в минулий приїзд, і зрозумів, що питання було каверзним.
— З лимоном! — вигукнув він. — «Ерл Ґрей» з лимоном.
— Правильно. — Було чути, що Тібінґ задоволений. — І нарешті, я мушу поставити найважче запитання. — На мить він замовк, а тоді мовив урочисто: — Якого року весляр парними веслами з Гарварда обійшов суперника з Оксфорда в Генлі?
Ленґдон уявлення не мав, але вчасно здогадався, що відповідь на таке питання може бути лише одна.
— Ніякого, бо такого видовища ще зроду не бувало.
Клацнув замок, брама відчинилась.
— Серце ваше чисте, друже. Заходьте.
Розділ 53
— Месьє Берне! — нічний менеджер Депозитарного банку Цюриха відчув велике полегшення, почувши в слухавці голос президента банку. — Куди ви зникли? Тут поліція, всі чекають на вас!
— У мене невеличка проблема, — відповів президент банку стурбованим голосом. — Мені потрібна ваша допомога, негайно.
«У тебе не просто невеличка проблема», — подумав менеджер. Поліція повністю оточила банк і погрожувала, що з хвилини на хвилину з’явиться сам капітан правління судової поліції з ордером на обшук, якого вимагав банк.
— Чим я можу допомогти?
— Броньовик номер три. Мені потрібно знайти його.
Спантеличений менеджер перевірив графік виїздів.
— Та він тут. Внизу, на вантажній платформі.
— Ні, там його немає. Броньовик викрали двоє осіб, яких розшукує поліція.
— Що? Як вони звідси виїхали?
— Я зараз не буду вдаватися в подробиці. Скажу лише, що склалося становище, яке може мати дуже негативні наслідки для банку.
— Що я повинен зробити?
— Будь ласка, активуйте аварійний ретранслятор на броньовику.
Нічний менеджер подивився на блок управління на іншому боці кімнати. Як більшість броньованих автомобілів, кожний фургон банку був оснащений привідним пристроєм з дистанційним управлінням, який можна було увімкнути з банку. Менеджерові довелося скористатися цією системою пошуку лише раз, коли на один броньовик дорогою напали, і вона спрацювала бездоганно — за мить визначила координати фургона й автоматично переслала їх до органів влади. Але зараз у менеджера склалося враження, що президент сподівається уникнути розголосу.
— Вам відомо, що, коли я активую пошукову систему, ретранслятор відразу поінформує про нашу проблему владу?
Берне не відповідав кілька секунд.
— Я про це знаю. Але все одно активуйте. Броньовик номер три. Я зачекаю на лінії. Мені потрібні точні координати цього авта якнайшвидше.
— Вже активую.
За тридцять секунд на відстані сорок кілометрів від банку заблимав малесенький ретранслятор, захований у шасі броньовика.
Розділ 54
Ленґдон вів броньовик звивистою, обсадженою тополями алеєю, і Софі нарешті трохи розслабилась. Яке щастя, що можна десь зупинитися! Вона не уявляла, де б вони знайшли безпечніший притулок, ніж в огородженому високим парканом приватному маєткові добродушного іноземця.
Вони звернули на широке коло перед будинком і праворуч побачили Шато Віллет. Споруда мала три поверхи і простягалась щонайменше на шістдесят метрів. Спереду вона була викладена сірим каменем і освітлювалась зовнішніми прожекторами. Грубуватий фасад різко контрастував із вишуканими декоративними садами і дзеркально чистим ставком.
У вікнах щойно з’явилося світло.
Ленґдон не поїхав до парадного входу, а звернув на місце для паркування, приховане за вічнозеленими деревами.
— Тут авта не буде видно з дороги, — сказав він. — Та й Лі не дивуватиметься, чому це ми приїхали на побитому броньовику.
Софі кивнула.
— Що робити з криптексом? Тут його, мабуть, не варто залишати, але якщо Лі його побачить, то, звісно, зацікавиться, що це таке.
— Не турбуйся, — відповів Ленґдон. Вийшовши з авта, він зняв піджак, обгорнув ним скриньку і поніс перед собою, наче немовля.
Софі подивилась із сумнівом.
— Зовсім непомітно.
— Тібінґ ніколи сам не відчиняє дверей. Він любить з’являтися ефектно. Я знайду, куди це сховати, доки він до нас зійде. — Ленґдон на мить замовк. — Мабуть, варто попередити тебе заздалегідь. Сер Лі має таке почуття гумору, яке багатьом видається... дивним.
Софі сумнівалась, що після всіх сьогоднішніх подій їй ще щось могло б видатися дивним.
Доріжка до головного входу була посилана дрібним гравієм. Вигнувшись дугою, вона вела до різьблених дверей із дуба й вишні з мідним молоточком завбільшки з грейпфрут. Не встигла Софі постукати, як двері гостинно відчинились.