Але присутні були лише троє.
Ватиканський секретар — людина, відповідальна за правничі питання папи. Огрядний. Суворий.
Два високопоставлених італійських кардинали. Самовдоволені. Набундючені.
— Що відбувається? — спантеличено спитав Арінґароса.
Секретар потис руку Арінґаросі та вказав на стілець навпроти.
— Будь ласка, сідайте.
Арінґароса сів, відчуваючи недобре.
— Не знаю, як сказати це делікатно, — сказав секретар, — тож говоритиму прямо про причини, чому вас запросили.
— Гаразд. Говоріть прямо.
— Як ви добре знаєте, — сказав секретар, — Його святість та інші в Римі останнім часом занепокоєні тим, що з церквою пов’язують висвітлення в медіа сумнівної діяльності «Opus Dei».
Арінґароса вмить відчув, як його охопив гнів.
— Хочу запевнити вас, — швидко додав секретар, — що Його святість не збирається нічого міняти у вашому єпископстві.
«Сподіваюся, що ні!»
— Тоді навіщо я тут?
Огрядний чоловік зітхнув.
— Єпископе, не певен, що зможу висловитись делікатно, тож кажу прямо. Два дні тому рада секретарів Ватикану одноголосно проголосувала за те, щоб позбавити «Opus Dei» благословення Ватикану.
Арінґароса був певен, що він чогось недочув.
— Перепрошую? Рада секретарів, група Ватикану, відповідальна за справи Святого Престолу, проголосувала за те, щоб позбавити «Opus Dei» підтримки?
— Коротко кажучи, відтепер «Opus Dei» більше не буде вважатися частиною офіційної католицької церкви. Ви будете незалежною церквою. Святий Престол відмежовується від вас. Його святість погодився, тож ми готуємо офіційні папери.
— Але це… неможливо.
— Навпаки, це цілком можливо. І необхідно. Його святість не схвалює деяких практик «Opus Dei», — він зробив паузу. — І вашої політики стосовно жінок. Якщо чесно, «Opus Dei» починає непокоїти.
Єпископ Арінґароса стояв, приголомшений.
— Непокоїти? Та «Opus Dei» — то єдина католицька організація, лави якої зростають! У нас одинадцять тисяч священиків!
— Це правда. І це також непокоїть.
Арінґароса схопився на ноги.
— Спитайте Його святість, чи непокоїла «Opus Dei» тоді, коли у 1982 році ми допомогли банку Ватикану!
— Ватикан завжди буде вдячний вам за це, — миролюбно сказав секретар, — і зараз серед нас є думка, що саме ця ваша… шляхетність… була єдиною причиною, чому вам була дарована офіційна підтримка.
— Це неправда! — Арінґароса був глибоко ображений.
— Хай там як, ми плануємо діяти сумлінно і законно. Відділяючи вас, ми плануємо відшкодувати вам гроші у п’ять траншів.
— Ви хочете відкупитися від мене? — спитав Арінґароса. — Заплатити мені, щоб я спокійно собі пішов? — Він обперся на стіл, глянув в обличчя кардиналів і підвищив голос: — Чи вас цікавить, чому католики залишають церкву? Гляньте навколо себе. Люди втратили повагу. Строгість віри втрачена. Це стало більше схоже на шведський стіл! Пости, сповіді, причастя, хрещення, свята меса — можна взяти на вибір. Яке духовне пастирство пропонує церква?
— Закони третього століття, — сказав кардинал, — не можна застосовувати до сучасних послідовників Христа.
— Але в «Opus Dei» вони працюють!
— Єпископе Арінґароса, — рішуче сказав секретар, — пам’ятаючи про ваші добрі стосунки із попереднім папою, Його святість дає «Opus Dei» шість місяців, щоб добровільно розірвати стосунки з Ватиканом. Я пропоную вам публічно оголосити про своє бажання заснувати власну християнську організацію.
— Відмовляюсь! — вигукнув Арінґароса. — І я скажу про це папі безпосередньо!
— Боюся, Його святість більше не зустрічатиметься з вами, — секретар продовжував, не ховаючи очей, — Бог дає, Бог і відбирає.
Арінґароса ішов із цієї зустрічі, хитаючись, ошелешений і наляканий, боячись за майбутнє християнської віри. Але все змінилося, коли через кілька тижнів відбулася телефонна розмова.
Співрозмовник говорив французькою і представився як Учитель. Він сказав, що знає про плани Ватикану позбавити «Opus Dei» своєї підтримки.
— У мене всюди є вуха, єпископе, — шепотів Учитель, — і за допомогою цих вух я здобув деяке знання. З вашою допомогою я зможу розкрити, де ховають священну реліквію, яка принесе вам величезну владу… достатню, щоб Ватикан схилився перед вами. Владу, достатню, щоб врятувати віру. Не лише для «Opus Dei». А для всіх нас.
Бог відбирає, Бог і дає. Для єпископа Арінґароси засяяв переможний промінь надії.