Вона знизила голос до шепоту.
— Розділити родину — це було найважче, що ми зазнали в нашому житті. Ми з Жаком бачилися дуже рідко, завжди потай. У нас є деякі обряди, яких братство ніколи не порушує.
У цей момент Ленґдон вийшов. І, дивлячись на шпилі каплиці Рослін, не міг не думати про її нерозгадану загадку. Чи Грааль справді в Рослін? І якщо це так, що означають меч і чаша, які Соньєр згадав у своєму вірші?
Папірус Соньєра. Він знову вийняв його з криптекса, сподіваючись знайти там щось таке, чого недобачив раніше.
— Дозвольте, — сказала Марі, торкнувшись руки Ленґдона.
Марі здивовано дивилась на вірш.
— Я знаю одного чоловіка з банку в Парижі, який дуже хотів би повернути назад цю палісандрову скриньку. Андре Верне був близьким другом Жака, і Жак повністю довіряв йому. Андре все зробив би, щоб виконати прохання Жака зберегти цю скриньку.
«Навіть підстрелив би мене», — подумав Ленґдон, але вирішив промовчати, що він, напевне, зламав носа нещасному чоловікові. Думаючи про Париж, він згадав трьох сенешалів, яких також було вбито минулої ночі.
— А Пріорат? Що буде з ним?
— Коліщатка вже приведено в рух, містере Ленґдон. Братство багато чого витерпіло протягом століть, витерпить і це. Завжди є ті, хто готовий заступити загиблих.
Цього вечора Ленґдон цілком припустив, що бабуся Софі була тісно пов’язана з діяльністю Пріорату. Зрештою, серед членів Пріорату завжди були жінки. Четверо з них були навіть Великими магістрами, хоча сенешалями завжди були чоловіки-охоронці.
Ленґдон згадав про Лью Тібінґа і його слова у Вестмінстерському абатстві. Здавалося, це було цілу вічність тому.
— А чи тиснула церква на вашого чоловіка, щоб він не публікував документи Сангрил у Кінці епохи? — спитав він.
— Звичайно ж ні. Кінець днів, Кінець епох — це просто легенда, у доктрині Пріорату нема ніякої дати, коли Грааль має бути розкритим. Насправді Пріорат завжди вважав, що Грааль не буде розкрито ніколи.
— Ніколи? — спитав приголомшений Ленґдон.
— Це таємниця й очікування дива, що живить наші душі, а не сам Грааль. Краса Грааля полягає в його неземній природі, — Марі Шовель глянула на Рослін. — Для когось Грааль — це чаша, яка принесе вічне життя. Для інших це пошук документів і таємних історій. А для більшості, я підозрюю, Святий Грааль — це недосяжний скарб, який надихає, навіть у сучасному безладному світі.
— Але ж документи Сангрил лишаються захованими й історія Марії Магдалини може лишитися загубленою навіки, — сказав Ленґдон.
— Чи це насправді так? Подивіться навколо себе. Її історію розказано в мистецтві, музиці, книжках. З кожним днем усе більше. Маятник гойдається. Ми починаємо розуміти небезпеку минулого… починаємо повертати священне жіноче начало, — Марі замовкла. — Ви говорили, що пишете книгу про символи священного жіночого начала, правда?
— Так, правда.
Вона усміхнулась:
— То дописуйте її, містере Ленґдон. Проспівайте свою пісню. Світ потребує нових трубадурів.
Ленґдон замовк. «Не питай, — сказав він сам собі. — Зараз не час». Він глянув на папірус у руках Марі і знов на Рослін.
— Питайте про все, що вас цікавить, містере Ленґдон, — сказала Марі усміхаючись, — ви заслужили це право.
Ленґдон відчув збудження.
— Ви хочете знати, чи є Грааль у каплиці Рослін?
— А ви можете мені сказати про це?
Марі зітхнула з удаваним обуренням.
— І чому це чоловіки не можуть дати спокій Граалю? — Вона лукаво всміхнулась. — А чому ви думаєте, що він тут?
Ленґдон вказав на папірус у її ж руці.
— Вірш вашого чоловіка згадує саме Рослін, щоправда, ще й меч і чашу, які мають вказати на Грааль. Я не бачив там символів меча і чаші.
— Меч і чаша? — перепитала Марі. — А як саме вони виглядають?
Ленґдон відчув, що вона грається з ним, але він також включився в гру, пояснюючи символи.
Вона ніби щось пригадувала.
— Так, звичайно. Меч уособлює все чоловіче. Мені думається, його малюють десь так, правда? — Вона намалювала вказівним пальцем на своїй долоні знак:
