— Так, — відповів Ленґдон.
А Марі намалювала не таке звичне, «закрите» символічне зображення меча, яке так само було відоме Ленґдону.
— А ось обернений знак, — сказала вона, малюючи знову на своїй долоні, — і це чаша, яка уособлює жіноче.
— Правильно, — сказав Ленґдон.
— А ви кажете, що з усіх багатьох сотень символів, які є в нас у каплиці Рослін, ці два ніде не з’являються?
— Я їх не бачив.
— А якщо я покажу вам їх, ви підете спати?
Ще до того, як Ленґдон щось відповів, Марі Шовель зійшла з ґанку і пішла до каплиці. Ленґдон поквапився за нею. Увійшовши в прадавню будівлю, Марі ввімкнула світло і вказала на середину підлоги святилища.
— Ось вони, містере Ленґдон. Меч і чаша.
Ленґдон дивився на затоптану підлогу й нічого не бачив.
— Але ж тут нічого…
Марі зітхнула й почала ходити вздовж славетної доріжки, протоптаної на підлозі каплиці, тій, по якій у Ленґдона на очах ходили відвідувачі цього вечора. Коли його очі побачили величезний символ, він усе ще нічого не розумів.
— Але ж це зірка Давида…
Ленґдон завмер, онімілий і спантеличений, коли нарешті второпав.
Зірка Давида… ідеальний союз чоловічого і жіночого… Печатка Соломона… символ Святая Святих, де, як вважалося, мешкають чоловіче й жіноче начала.
Йому знадобилась хвилина, щоб знайти потрібні слова.
— У цьому вірші справді йдеться про Рослін. Усе ідеально сходиться.
Марі усміхнулась.
— Можливо.
Непевність її відповіді похитнула його впевненість.
— То Святий Грааль у камері під нами?
Вона засміялась.
— Лише в духовному сенсі. Однією з найдавніших і найповажніших місій Пріорату було повернення Грааля на його батьківщину, до Франції, де він мав би лишатися навічно. Протягом століть його возили з місця на місце, щоб убезпечити. Дуже недостойно. Коли Жак став Великим магістром, він узяв на себе обов’язок поновити історичну справедливість, повернути його до Франції та побудувати для нього спочивальню, гідну цариці.
— І він зробив це?
Тепер її обличчя стало серйозним.
— Містере Ленґдон, як куратор Фонду, я можу напевне сказати вам, що Грааль більше не в Рослін.
Ленґдон вирішив не відступати.
— Але ж вважається, що наріжний камінь вказує те місце, де Святий Грааль заховано саме зараз. Чому ж він вказує на Рослін?
— Можливо, ви хибно витлумачили значення.
— Але як можна сказати ясніше, ніж сказано тут? — спитав він. — Ми стоїмо над підземним приміщенням, позначеним мечем і чашею, під стелею із зірок, в оточенні мистецьких виробів масонів. Усе вказує на Рослін.
— Гаразд, то покажіть мені той загадковий вірш, — вона розгорнула папірус і голосно й виразно прочитала:
Дочитавши, вона замовкла на кілька секунд, поки на її вустах не з’явилась усмішка здогаду:
— Ах, Жак!
Ленґдон з надією глянув на неї.
— Вам це зрозуміло?
Марі втомлено позіхнула.
— Містере Ленґдон, маю зізнатися вам. Я ніколи не була втаємничена в те, де є Грааль саме зараз. Але, звичайно ж, я була одружена із дуже впливовою людиною… і моя жіноча інтуїція дуже потужна. Щось говорить мені, що ви врешті-решт знайдете те, що шукаєте. Одного дня воно зійде до вас, — усміхнулась вона.
За дверима почулися кроки.
— Ви обоє зникли, — сказала Софі, виходячи до них.
— Я залишаю вас, — сказала бабуся, підійшовши до Софі, — на добраніч, принцесо! — Вона поцілувала Софі в чоло. — Не затримуй містера Ленґдона занадто довго.
Ленґдон і Софі провели поглядом бабусю, яка повернулася до будинку з нетесаного каменю. Коли Софі глянула на нього, в її очах він побачив бурю емоцій.
— Я сподіваюся, це не кінець.
«Для нас так само», — подумав він. Ленґдон бачив, що Софі приголомшена — усе в її житті змінилося за одну ніч.
— З вами все гаразд? Чи не забагато всього відбулося?
Софі тихо всміхнулася.
— У мене є родина. Це поки головне. Як складеться далі — покаже час.