«Я маю підійти туди!»
Він повернувся з подвір’я до входу в Лувр у вигляді піраміди. Останні відвідувачі виходили з музею. Увійшовши через обертові двері, він поспішив униз спіральними сходами. Дійшовши до низу, пішов довгим тунелем, який простягався під внутрішнім двором Лувру, назад, до перевернутої піраміди.
Проминувши тунель, він опинився у великій кімнаті. Прямо перед ним висіла вістрям униз і вся мінилась сяйвом ще одна скляна піраміда — аж дух перехоплювало.
Чаша.
Ленґдон роздивився її всю від основи до вістря, яке не досягало підлоги лише на шість футів. І там, прямо під ним, стояла та невеличка конструкція.
Мініатюрна піраміда. Усього три фути заввишки. Лише одна така невеличка в колосальному комплексі.
Ленґдон у своїй майбутній книзі, пишучи про добре організовану колекцію мистецтва, присвяченого богиням, приділив деяку увагу цій скромній піраміді:
«Мініатюрна конструкція ніби виступає з підлоги, наче верхівка айсберга — пік величезного пірамідоподібного склепу, таємного підземелля, яке рветься нагору».
Дві піраміди ніби вказували одна на одну, їхні грані й осі ідеально узгоджені, їхні верхівки майже торкалися.
Чаша вгорі. Меч знизу.
Де меч і чаша вхід охороняють.
Ленґдон ніби чув слова Марі Шовель. Одного дня до вас прийде осяяння.
Він стояв під старовинною лінією Рози, Троянди, оточений творами майстрів. Чи було для Соньєра краще місце для споглядання? Лише тепер він збагнув останній рядок вірша Великого магістра. Піднявши очі до неба, він побачив угорі крізь скло величну зоряну ніч.
Лежить під зоряними небесами.
Як шепіт духів, у темряві лунали забуті слова. Пошук святого Грааля — це заклик схилити коліна перед прахом Марії Магдалини. Це довгий шлях до молитви, зверненої до зневаженої раніше.
І в ньому здійнялося благоговіння, і він опустився на коліна.
На якусь мить Роберту Ленґдону здалося, ніби він чує жіночий голос… мудрість віків… яка долинає із глибин самої землі.
Подяки
Особлива подяка за це видання для підлітків Білу Скот-Керу, Барбарі Маркус, Беверлі Горовіц, Шенону Калену, Сью Кук та всім талановитим людям із дитячої групи «Пінгвін Рендом Хауз» як у Сполучених Штатах, так і в Сполученому Королівстві.
Моєму другові та видавцеві Джесону Кауфману за його тяжку працю над цим проектом і за справжнє розуміння того, про що, власне, ця книга. І незрівнянній Гейде Ланге, невтомній шанувальниці «Коду да Вінчі», неймовірному агенту та вірному другу.
Я не в силі висловити свою вдячність винятковій команді «Даблдей» за їхню шляхетність, віру і чудове керівництво. Особлива подяка Білу Томасу та Стіву Рабіну, які від самого початку вірили в цю книгу. Слова вдячності також initial core of early in-house supporters на чолі з Майклом Пелгоном, Сюзанною Герц, Джанел Мобарг, Джекі Еверлі та Адрієною Спаркс, а також усім талановитим людям із відділу продажу «Даблдей».
За шляхетну допомогу в дослідженнях для цєї книги я б хотів подякувати Музею Лувр, Французькому міністерству культури, Проекту Гутенберг, Бібліотеці Гностичного товариства, відділу вивчення живопису та службі документації в Луврі, «Новинам католицького світу», Королівській обсерваторії Гринвіч, Товариству спадщини Лондона, Архіву Вестмінстерського абатства, Джону Пайку і Федерації американських науковців, а також п’ятьом членам «Опус Деї» (трьом чинним, двом колишнім, які розповідали як про свій позитивний, так і про негативний досвід усередині організації).
Моя подяка книгарні «Вотер-стрит» за відстеження багатьох дослідницьких книг для мене, моєму батькові, Річарду Брауну, вчителю математики й автору книжок — за його допомогу в питанні золотого перетину та послідовності Фібоначчі; Стену Пленктону, Сільві Боделок, Пітеру Макгігану, Френсіс Макайнерні, Марджі Вочтел, Андре Верне, Кену Келехеру з «Анчорбал Веб Медіа», Карі Сотек, Карін Попхем, Естер Санг, Міріам Абрамович, Вільяму Тунстол-Педое та Гріфіну Вуден-Брауну.
І, нарешті, у романі, де така увага сконцентрована на священному жіночому началі, було б великою помилкою не згадати двох неймовірних жінок мого життя. По-перше, мою матір, Конні Браун, виховательку, музикантку і рольову модель. І мою дружину, Бліс, історика мистецтва, художницю, першу читачку і, немає сумніву, дивовижну жінку, найталановитішу з усіх, кого я зустрічав.
Про автора
Ден Браун — письменник № 1 за версією «Нью-Йорк Таймс», автор романів «Код да Вінчі», «Інферно», «Втрачений символ», «Ангели й Демони», «Точка обману» та «Цифрова фортеця». Живе в Новій Англії зі своєю дружиною. Закінчив Амхерст Коледж та Філіп Ексетер Академію, де викладав англійську, а вже потім зосередився на кар’єрі письменника. Дізнайтесь про нього більше на danbrown.com. Стежте за його діяльністю на @AuthorDanBrown on Twitter.