Ленґдон утік! Отже, він справді винний.
За якихось п’ятнадцять ярдів від туалетів Ленґдон і Софі стояли в темному кутку Великої галереї, притискаючись спинами до однієї з великих перегородок, яка ховала туалети від галереї. Вони ледь встигли сховатися, коли Фаш промчав неподалік них із револьвером і влетів до туалету.
Попередні шістдесят секунд пролетіли, наче в імлі.
Ленґдон стояв у туалеті, не бажаючи тікати з місця злочину, якого він не чинив, а Софі розбиралася із сигналізацією на дзеркальному вікні.
— Невелике зусилля, — сказала вона, ігноруючи дзвінок мобільника, — і ви зможете вибратися звідси.
Зусилля? Ленґдон тривожно визирнув з вікна.
Там, на вулиці, зупинилася на червоне світло величезна вісімнадцятиколісна вантажівка.
Ленґдон сподівався, Софі не подумала про те, про що подумав він.
— Софі, то не вихід. Якщо я стрибатиму, то…
— Дайте сюди «жучок».
Приголомшений Ленґдон засунув руку до кишені й копирсався там, поки не намацав маленький металевий диск. Софі взяла його і вмить кинулась до умивальника. Схопила брусок мила і великим пальцем втиснула в нього «жучок». Тільки-но диск увійшов у м’яку поверхню, вона проштовхнула його глибше, щоб він звідти не випав.
Вручивши мило Ленґдону, вона витягла з-під умивальника важку циліндричну урну для сміття. І, перш ніж Ленґдон зміг висловити протест, Софі побігла до вікна, тримаючи урну перед собою, як стінобитну зброю. Спрямувавши днище урни в центр вікна, вона вибила скло.
Сигнали тривоги заверещали на таких децибелах, що аж заболіли вуха.
— Дайте сюди мило! — гукнула Софі, ледь перекрикуючи сирени.
Ленґдон простяг їй мило.
Взявши мило в долоню, вона прицілилась на покривало вісімнадцятиколісної вантажівки, яка спокійно стояла собі внизу. Тільки-но світлофор став зеленим, як Софі глибоко зітхнула і жбурнула мило в ніч за вікном.
Мило полетіло вниз, упало на блакитну вінілову поверхню, яка накривала вантаж у трейлері, і ковзнуло всередину, коли вантажівка рушила з місця.
— Вітаю! — сказала Софі, потягши його до виходу. — Ви щойно втекли з Лувру.
Вибігши з чоловічого туалету, вони сховалися в темряві, коли повз них промчав Фаш.
Розділ 16
— Тут десь метрів за п’ятдесят у задній частині Великої галереї є пожежні сходи, — сказала Софі. — Тепер охорона не ходить по периметру, ми можемо скористатися ними.
Вийшовши з тіні, вони, ховаючись, рушили порожнім коридором Великої галереї. Дорогою Ленґдон мав таке відчуття, ніби він складав у темряві якийсь філігранний пазл.
— Чи не думаєте ви, — прошепотів він, — що це сам Фаш написав послання на підлозі?
Софі навіть не обернулась до нього.
— Це неможливо.
Ленґдон не був настільки певним.
— Він чомусь хоче зробити мене винним. Можливо, моє ім’я на підлозі допомогло б йому?
— А числа Фібоначчі? А P. S.? А весь цей символізм богинь да Вінчі? Це напевне почерк мого діда.
Ленґдон погодився, що Софі має рацію. Всі символи зчіплювалися один з одним дуже вправно — пентаграма, «Вітрувіанська людина», да Вінчі, богині і навіть числа Фібоначчі. Ідеальний символічний ряд.
— А ще він зателефонував мені сьогодні. Мій дідусь сказав, що має щось повідомити мені. Я певна, це послання з Лувру було його останньою спробою передати мені щось дуже важливе, щось таке, що допоможе мені розібратися де в чому.
Ленґдон нахмурився. O, Draconian devil! Oh, lame saint! Він хотів би розшифрувати це послання і заради Софі, і задля себе самого. Ситуація однозначно погіршилася відтоді, як він уперше побачив ці слова. Його удаваний стрибок з вікна туалету ніяк не допоможе йому налагодити стосунки з Фашем. Він сумнівався, що капітан французької поліції сприйме з гумором те, що він переслідував і намагався заарештувати шматок мила.
— Скоро буде вихід, — сказала Софі.
— Ви думаєте, що числа в посланні від вашого діда містять ключ до розуміння інших рядків?
Ленґдон одного разу опрацьовував кілька манускриптів сімнадцятого століття, які містили шифри, в яких певні рядки являли собою ключі для розшифрування інших рядків.
— Я весь вечір думала про ці числа, але нічого не бачу. Математично вони є випадковими. Для дешифрувальника це тарабарщина.
— А втім, вони є частиною послідовності Фібоначчі. Це не може бути простим збігом.
— Не може. Взявши ряд Фібоначчі, мій дід ніби дає мені код для чогось іншого, як і тим, що писав англійською і використав мій улюблений мистецький твір, або тим, що намалював на собі пентаграму. Все це робилося для того, щоб привернути мою увагу.