Вона захихотіла:
— Я не принцеса.
Він підморгнув їй:
— Для мене ти принцеса.
Після того дня вони більше ніколи не говорили про ключ. А вона стала його Принцесою Софі.
— Ці ініціали, — повторив Ленґдон, — ви їх бачили раніше?
Софі буквально почула в коридорі музею голос дідуся, його шепіт. «Нікому не розповідай про цей ключ, Софі. І мене більше не питай про нього». То чи може вона зараз не виправдати його довіру? «P. S. Знайти Роберта Ленґдона». Її дідусь хотів, щоб Ленґдон допоміг…
Софі кивнула.
— Так, я одного разу бачила літери P. S. Я тоді була ще зовсім маленька. На предметі, який був для нього дуже важливим.
Ленґдон глянув їй прямо у вічі.
— Софі, це надзвичайно важливо. Скажіть мені, поряд був якийсь символ? Може, геральдична лілія?
Софі була настільки вражена, що хитнувшись відступила.
— Але… звідки ви це можете знати?
Ленґдон зітхнув і понизив голос:
— Я майже впевнений, що ваш дід був членом таємного товариства. Дуже давнього і дуже таємного товариства.
Софі відчула, як усе стиснулося в неї всередині. Вона також була в цьому впевнена. Уже десять років вона намагалася забути подію, яка підтвердила цей здогад. Коли вона стала свідком чогось немислимого. І неприпустимого.
— Геральдична лілія, — сказав Ленґдон, — у поєднанні з ініціалами P. S. — це офіційна емблема братства. Його герб. Так би мовити, логотип.
— Звідки ви знаєте про таке? — Софі буквально молилась, аби Ленґдон не сказав їй зараз, що і він сам був членом тієї організації.
— Я писав про них, — сказав він, і його голос тремтів від хвилювання, — Пріорат Сіону, Prieuré de Sion. Це одне з найстаріших таємних товариств, яке збереглося до наших днів.
Софі нічого про це не чула.
Ленґдон говорив швидко і схвильовано.
— Членами Пріорату Сіону були найосвіченіші люди свого часу, такі як Боттічеллі, сер Ісаак Ньютон, Віктор Гюґо, — у його голосі зазвучали лекторські нотки, — і Леонардо да Вінчі також.
Софі була приголомшена:
— Да Вінчі був членом таємного товариства?
— Да Вінчі очолював Пріорат від 1510 до 1519 року, себто був Великим магістром, що могло пояснити, чому ваш дід захоплювався працями Леонардо. Між ними ніби існував історичний зв’язок. І все це ідеально узгоджується з тим, що вони обоє перебували під впливом символіки богинь, жіночого божественного начала, їхньої зневаги до церкви. Пріорат шанував священну жіночість.
— Ви кажете, ця спільнота практикувала якийсь поганський культ поклоніння богині?
— Скоріш за все, не якийсь, а цілком конкретний поганський культ поклоніння богині. Але ще важливішим є те, що вони виступали охоронцями стародавньої таємниці. Що робило їх неймовірно могутніми.
Попри те, що Ленґдон говорив так впевнено, єство Софі не приймало його слів. Таємний поганський культ? На чолі якого колись стояв Леонардо да Вінчі? Це звучить абсурдно. І хоч як намагалася вона все те забути, але повернулась до подій десятирічної давнини, до тої ночі, коли несподівано стала свідком дій свого діда, яких і досі не могла прийняти. «Можливо, це пояснює…»
— Особистості живих членів Пріорату тримаються в суворій таємниці, — сказав Ленґдон, — але P. S. та геральдична лілія, які ви бачили дитиною, є доказом. Таке могло свідчити лише про зв’язок з Пріоратом.
Тепер Софі усвідомила, що Ленґдон необхідний їй, аби збагнути дії її діда.
— Я не можу припустити, щоб вони схопили вас, Роберте. Нам так багато треба обговорити. Вам треба тікати!
Та Ленґдон чув лише мелодію її голосу. Він нікуди не хотів тікати. Він ніби перенісся в інше місце. Повільно, ніби рухаючись під водою, він повернув голову й крізь червону імлу став вдивлятися в «Мону Лізу».
Геральдична лілія… квітка Лізи… Мона Ліза…
Усе це має наскрізний зв’язок — мовчазна симфонія, в якій відлунювали таємниці Пріорату Сіону і Леонардо да Вінчі.
Розділ 19
Сен-Сюльпіс, як і більшість церков, було побудовано у формі гігантського латинського хреста. Його довга центральна частина — неф — вела просто до головного вівтаря, де її перетинала коротша, яка має назву трансепт.
Ставши навколішки перед першою лавкою, Сайлас удав, ніби молиться, а сам уважно оглядав усе навколо. Повернувши голову праворуч, вивчав вільну поверхню підлоги за лавами в бік південного трансепту.
Ось воно.
Вмурована в сіру гранітну підлогу тонка мідна смужка тьмяно світилась у камені… золота лінія на церковній підлозі.