Лінія троянди.
Сайлас повільно, справа наліво простежив очима за мідною смугою, яка йшла від нього навскоси під дивним кутом, не узгоджуючись із симетричними візерунками підлоги, і досягала основи несподіваної в цьому місці споруди — величезного єгипетського обеліска.
Тут блискуча лінія троянди робила вертикальний поворот під прямим кутом просто по обеліску, підіймаючись на тридцять три фути до самої вершини піраміди.
«Лінія троянди, — подумав Сайлас. — Братство ховає наріжний камінь за лінією троянди».
Ще цього вечора, коли Сайлас сказав Учителю, що наріжний камінь Пріорату заховано в Сен-Сюльпіс, той засумнівався. Але коли Сайлас додав, що всі його жертви говорили про мідну лінію в церкві, Учитель охнув:
— Це ж лінія троянди!
Учитель похапцем поінформував Сайласа про дивну архітектурну особливість Сен-Сюльпіс — мідну стрічку, яка перетинає вівтар строго з півночі на південь. На неї нанесено позначки, як на лінійку. Це щось на кшталт старовинного сонячного годинника, символ, відомий як лінія троянди, або рози. Протягом століть цей символ фігурував мало не на всіх мапах: так звана компасна роза, яка вказувала північ, схід, південь і захід.
І до сьогодні цей головний навігаційний пристрій має назву компасна роза, де напрямок на північ вказує стрілка… відома як fleur-de-lis, геральдична лілія.
На глобусі лінія троянди також називається меридіаном, або довготою, тобто є умовною лінією, проведеною від Північного плюса до Південного. Існує нескінченна кількість ліній троянди, адже через будь-яку точку на глобусі можна провести лінію, яка б з’єднувала Північний та Південний полюси. Для давніх навігаторів стояло питання, яку саме з цих ліній назвати головною лінією троянди, нульовою довготою, першим меридіаном, від якого будуть відраховувати всі меридіани.
На сьогодні ця лінія проходить через Гринвіч в Англії. Так воно від 1888 року.
Але перед тим нульова довгота всього світу проходила прямо через Париж, а саме через церкву Сен-Сюльпіс. Мідна смуга в Сен-Сюльпіс, первісна лінія троянди, була першим нульовим меридіаном.
— Отже, легенда справджується, — сказав Учитель Сайласу. — Було сказано, що наріжний камінь Пріорату лежить під лінією троянди.
Сайлас, який стояв обличчям до вівтаря, тричі схилив коліна. Потім він обернувся ліворуч і простежив хід лінії по обеліску. Він відчув радісне збудження, коли схилив коліна біля основи конструкції не від благоговіння, а з необхідності.
Наріжний камінь заховано під лінією троянди.
Біля основи обеліска Сюльпіс.
Усі брати говорили те саме.
Стоячи навколішках, Сайлас обмацав рукам кам’яну підлогу. Він легенько постукав зігнутими пальцями по підлозі, перевіривши кожну плиту, яка прилягала до мідної лінії. І ось одна з них відгукнулась дивною луною.
«Отже, під підлогою є порожнина!»
Сайлас усміхнувся. Жертви говорили правду.
Причаївшись на балконі хорів над вівтарем, сестра Сандрін потихеньку розглядала ченця в каптурі внизу. Її найгірші припущення підтвердились. Він був не тим, за кого себе видавав. Таємничий чернець із «Opus Dei» прийшов до Сен-Сюльпіс не для того, щоб оглянути її.
Він прийшов сюди з іншою метою.
Але сестра Сандрін була не просто наглядачкою в церкві. Вона була вартовою. І цей прихід незнайомця до обеліска став для неї сигналом тривоги.
Розділ 20
До «Мони Лізи» було ще ярдів двадцять, коли Софі увімкнула чорне світло, і синювате сяйво від ліхтарика віялом лягло на підлозі. Вона водила променем туди-сюди, як міношукачем, сподіваючись побачити напис люмінесцентним чорнилом.
Усе було пов’язано — Пріорат Сіону і Леонардо да Вінчі, геральдична лілія… і «Мона Ліза». Тепер лишалося з’ясувати, наскільки глибокими були ці зв’язки.
Ленґдон знав, що статус цієї картини як найвідомішої у світі мистецтва не був пов’язаний із її загадковою усмішкою. «Мона Ліза» стала знаменитою, тому що Леонардо вважав її своїм найбільшим досягненням. Він возив цю картину з собою всюди у своїх подорожах, а коли його питали, чому він це робить, відповідав, що йому важко розлучатися з найпіднесенішим виявом жіночої краси, який йому вдалося створити.
І навіть якщо це так, мистецтвознавці підозрювали, що благоговіння да Вінчі щодо «Мони Лізи» не мало ніякого стосунку до художньої якості картини, тут справа була глибшою: можливо, приховане під шаром фарби послання.