— Не розумію. Що це за чортівня?
Тепер уже в очах Софі затанцювали бісики.
— Мій дідусь мав хобі — збирати такі штуки. Їх винайшов Леонардо да Вінчі.
Навіть напівтемрява не могла приховати здивування Ленґдона.
— Да Вінчі? — пробурмотів він, дивлячись на циліндр.
— Так! Вони називаються криптекси. Згідно з версією мого діда, їхні креслення зберігалися в одному з таємних щоденників да Вінчі.
— І для чого вони?
— Це щось на кшталт сейфа. Для зберігання особливо секретної інформації.
Очі Ленґдона розширилися.
Софі пояснила, що створювати моделі винаходів да Вінчі було одним з улюблених занять її діда.
— Він зробив для мене один з них, коли я була дитиною, — сказала вона, — але я ще не ніколи бачила такого химерного і великого.
Ленґдон не відводив очей від циліндра.
— Я ніколи не чув про криптекси.
Софі це не здивувало.
— Більшість із нереалізованих винаходів Леонардо ніколи не вивчалися і навіть не мали назв. Можливо, дідусь сам придумав термін «криптекс». Це дуже підходяща назва для цього пристрою, у якому використано науку криптологію для захисту інформації, що міститься на сувоях.
Броньована вантажівка мчала вниз по шосе, а Софі тим часом розповідала Ленґдону, що саме за допомогою криптекса да Вінчі вирішив проблему безпечної передачі інформації на великі відстані.
— Нам потрібен пароль, — сказала Софі, вказуючи на літери, з яких треба було скласти слово, — криптекс працює, як шифр у камері схову. Якщо виставити п’ять знаків у потрібному порядку, замок відкриється і весь циліндр можна буде розгвинтити. Всередині побачимо порожнину, у якій, скоріш за все, буде сувій паперу. Там записано інформацію, яку ховають від усіх.
Ленґдон дивися з недовірою.
— І ви кажете, дідусь виготовляв для вас такі штуки, коли ви були маленькою?
— Так, хоча й менші, ніж ця. Раз чи двічі він дарував мені криптекс на день народження, щоб я розгадала його. Для цього я мала знайти пароль, щоб відкрити криптекс, де була листівка на день народження.
— Забагато зусиль як для картки.
— Ні, та картка містила нову загадку, новий пошук ключа. Мій дідусь любив влаштовувати в нашому домі пошук скарбів — створював цілу низку ключів, які врешті-решт приводили до справжнього подарунка для мене. Під час усіх цих пошуків скарбів я мала довести, що заслуговую на винагороду. А завдання ніколи не були простими.
Ленґдон продовжував скептично розглядати предмет.
— Але чому не розгвинтити це силою? Чи не зламати? Метал неміцний, старий, та й мармур крихкий.
Софі усміхнулась.
— Тому що да Вінчі передбачив і це. Він спроектував такий криптекс, що, коли намагатися відкрити його силою, інформацію буде знищено, — вона витягла криптекс із коробки й обережно підняла його. — Адже інформацію там, усередині, записано на сувої папірусу.
Вона потрусила криптекс, і всередині забулькала рідина.
— Це ніби пляшка рідини.
— А що за рідина?
Софі усміхнулась:
— Оцет.
Ленґдон деякий час вагався, міркуючи, а потім почав кивати.
— Блискуча ідея! Оцет і папірус! Якщо хтось силою відкриватиме криптекс, скло розіб’ється й оцет швидко роз’їсть папірус. Поки хтось витягне те таємне послання, з нього буде лише безформна маса.
— Отже, — сказала Софі, — єдиний спосіб дістатися до інформації всередині, — це дібрати п’ятизначний пароль. А перебрати всі можливі комбінації з п’яти знаків із двадцяти шести літер — це десь дванадцять мільйонів варіантів, — вона поклала циліндр у коробку і накрила його кришкою. — Ви раніше казали, що троянда — то символ Грааля?
— Саме так. У символіці Пріорату троянда і Грааль означають те саме.
Софі підняла брови.
— Не дивно, бо мій дідусь завжди повторював мені, що троянда означає таємницю. Він чіпляв троянду на двері свого кабінету, коли мав конфіденційну телефонну розмову й не хотів, щоб я його турбувала. І казав, щоб я робила те саме.
— Під трояндою, тобто sub rosa, — сказав Ленґдон. — Римляни чіпляли троянду під час зустрічей, щоб показати, що зустріч є конфіденційною. Все, що було сказано під трояндою, або sub rosa, мало лишатися таємницею. — І раптом на його обличчі щось спалахнуло. — Під трояндою, sub rosa, — аж задихнувся він, — не може бути!
— Що?
Ленґдон повільно підвів очі.
— Під знаком троянди, — прошепотів він. — Цей криптекс… Мені здається, я знаю, що це таке.
Важко було повірити в його припущення, та, зважаючи на те, хто дав їм цей кам’яний циліндр, у який спосіб це сталося і з огляду на інкрустацію на коробці, він зміг дійти лише одного висновку.