— А тепер підводьтеся.
Ленґдон почав підводитись, але зупинився, помітивши біля виходу відстріляну гільзу. В око йому впав металевий поріг; і потім, уже підвівшись, він ніби ненароком штовхнув ногою гільзу до краю фургона, щоб вона впала на стик між стінкою і дверима.
— Ідіть назад до стіни й не обертайтеся.
Ленґдон підкорився.
Верне відчував, як калатало його серце, коли він поклав пістолета на бампер, підняв двома руками дерев’яну коробку й опустив її на землю, тут же знову схопив зброю й спрямував її у двері кузова. Його в’язні стояли нерухомо.
Чудово. Тепер потрібно знову замкнути їх. Він почав стуляти важкі металеві двері. Вони зачинилися з глухим стуком, тоді Верне швидко схопив болт і потягнув його вліво, але болт, не потрапивши в отвір, несподівано заскреготав. Значить, двері зачинені не щільно! У паніці Верне натиснув на двері плечем, але вони раптом розчахнулися, відштовхнувши його назад, і він упав на землю, відчуваючи біль у розбитому носі й гублячи свого револьвера.
А ще за мить банкіра обдало хмарою пилюки і вихлопних газів і він почув скрип шин по гравію. Коли він сів, то побачив, як широкі колеса вантажівки не вписалися в поворот: передній бампер із тріском врізався в дерево і наполовину зламався. Броньована машина тягла його за собою. Виїхавши на дорогу, фургон помчав так швидко, аж з-під коліс у нього сипнув сніп іскор й освітив ніч.
Верне глянув туди, де щойно стояла машина. Навіть у тьмяному місячному світлі можна було побачити, що там порожньо.
І дерев’яна коробка також зникла.
Розділ 41
Навіть при помірній швидкості шістдесят кілометрів на годину бампер броньованої вантажівки, який терся об порожню приміську дорогу, створював оглушливий гуркіт і бризкав іскри на капот.
«Ми маємо з’їхати з дороги», — думав Ленґдон. Він ледве бачив, куди вони, власне, прямували, бо єдина вціліла фара вантажівки змістилась і світила в ліс, а не на дорогу.
Софі сиділа на пасажирському сидінні, не відводячи погляду від палісандрової скриньки в неї на колінах.
— З вами все гаразд? — спитав Ленґдон.
Софі здавалася приголомшеною.
— Ви вірите йому?
— Щодо трьох додаткових убивств? Безумовно. Це багато чого пояснює: чому ваш дід відчайдушно намагався передати наріжний камінь і чому Фаш з такою затятістю полює на мене.
— Ні, я маю на увазі, чи справді Верне рятує свій банк.
Ленґдон глянув на неї.
— А яка його мета насправді?
— Узяти собі наріжний камінь. Він знав мого дідуся. Можливо, він вирішив здобути Грааль.
Ленґдон похитав головою.
— Наскільки мені відомо, люди мають лише дві причини шукати Грааль. Або вони вірять, що шукають загублену дуже давно Чашу Христа…
— Або?
— …або вони знають правду й нажахані нею. Багато хто в історії шукав спосіб знищити Грааль.
Коли вони замовкли, то були змушені знову слухати скрегіт від тертя бампера. Вони вже проїхали кілька кілометрів, і Ленґдон, вкотре побачивши сніп іскор, які вилітали з-під капота, вирішив, що треба щось робити.
— Зараз гляну, чи не можна цей бампер якось припасувати.
Він зупинив машину.
Нарешті стало тихо.
До капота Ленґдон ішов із почуттям сильної тривоги. Ці три вбивства матимуть жахливі наслідки. Пріорат виявили. Потрібні ризиковані рішення. Це пояснює, чому Соньєр міг передати наріжний камінь Софі та Ленґдону — людям, які не є членами братства. Він оглянув вантажівку. Капот виглядав гірше, ніж він міг собі уявити: ліву фару було відбито, а права звисала, наче вибите око. Єдиною доброю новиною було те, що передній бампер відірвався майже повністю. Ленґдон сильно вдарив його, і бампер відлетів із гучним тріском.
«Нам потрібна допомога, — подумав він. — Фахова допомога».
У світі Святого Грааля та Пріорату Сіону він знав лише одну людину…
А всередині броньованої машини Софі відкрила палісандрову коробку й роздивлялась коди криптекса. «Думай, Софі! Мізкуй! Дідусь намагається щось сказати тобі!»
«Довести свою спроможність». Вона відчувала, що це робота дідуся. Вийнявши криптекс, вона пробіглась пальцями по дисках. П’ять літер. Вона обертала його, виставляючи різні позиції дисків. Механізм плавно рухався, поки вона встановлювала навпроти стрілочки ту чи ту літеру. Ось вона набрала слово з п’яти літер, яке, Софі знала, було до абсурду очевидним.
G-R-A-I–L
Вона обережно тримала два краї циліндра і смикала їх. Криптекс не відкривався. Вона чула, як оцет хлюпався всередині, і припинила смикати криптекс. І стала далі добирати код.