— Чому? — спитала Софі.
— Бо Христос був євреєм, — сказав Ленґдон, — а в той час єврейському чоловікові було заборонено бути неодруженим. Кожен єврейський батько був зобов’язаний знайти відповідну дружину своєму синові. Якби Ісус був неодружений, принаймні одне Євангеліє мало б згадати про це і пояснити Його неприродний стан парубка.
Тібінґ витяг величезну книжку й поклав її на столі. Том у шкіряній палітурці розміром як плакат нагадував географічний атлас. На обкладинці було написано: «Гностичні Євангелія». Тібінґ розгорнув книгу, і Ленґдон із Софі підійшли до столу. Софі побачила фото стародавніх документів, зокрема розірваного папірусу із рукописним текстом. Вона не впізнала давню мову, але поряд було надруковано переклади.
— Це фотокопії тих сувоїв, які я згадував раніше, — сказав Тібінґ, — найперші християнські записи, які не увійшли до Нового Заповіту.
Перегорнувши книгу до середини, він вказав на заголовок:
— Завжди добре почати з Євангелія від Філіпа.
Софі почала читати:
А супутницею Спасителя є Марія Магдалина. Христос любив її більше за інших учнів і часто цілував її в губи. Решта учнів ображалися, і їм не подобалося це. Вони Йому казали: Чому Ти любиш її більше, ніж нас усіх?
Слова здивували Софі, але не переконали її.
— Тут не йдеться про шлюб.
Тібінґ усміхнувся, вказуючи на перший рядок.
— Слово «супутниця» в ті дні буквально означало «дружина». — Він відкрив ще одну сторінку книги: — А це з Євангелія від Марії Магдалини.
Софі й не знала, що існує Євангеліє як оповідь Магдалини. Вона прочитала.
І Петро сказав: Чи справді Спаситель говорив із жінкою без нашого відома? Чи ми маємо всі повернутися і слухати її? Чи для Нього вона краща за нас?
А Левій відповів: Петре, ти завжди був запальний. Тепер я бачу, ти сперечаєшся з жінкою, як ворог. Якщо Спаситель удостоїв її, хто ти є, щоб гнати її? Так, Спаситель пізнав її. Саме тому Він любить її більше за нас усіх.
— Жінка, про яку вони розмовляють, — пояснив Тібінґ, — Марія Магдалина. Петро, учень Ісуса, ревнує.
— Бо Ісус обрав Марію?
— Не лише тому. Ставка була ще вищою. Згідно з Євангеліями, Ісус припускав, що Його скоро можуть схопити і розіп’ясти. Тож він дає Марії Магдалині вказівки, як дбати про Його церкву, коли Його не стане. Петро не хоче бути на других ролях після жінки.
Софі намагалася збагнути суть.
— Це ж святий Петро, правильно? Той камінь, на якому Ісус побудував Свою церкву.
— Все правильно, крім одного. Згідно з тими неканонічними Євангеліями, не Петрові, а Марії Магдалині Ісус доручив розбудувати християнську церкву.
Софі глянула на нього.
— Ви кажете, християнською церквою мала опікуватися жінка?
— Таким був проект. Ісус був втіленим феміністом. А Петро мав із цим проблеми, — сказав Ленґдон, вказуючи на «Таємну вечерю». — Ось тут Петро. Ви можете побачити, що да Вінчі добре усвідомлював, що саме Петро відчував до Марії.
Софі знову відібрало мову. На картині Петро загрозливо схилився до Марії Магдалини і вказував ребром долоні, що готовий перерізати їй горло.
— А тут так само, — сказав Ленґдон, вказуючи на юрму учнів біля Петра. — Трохи моторошно, так?
Софі скосила очі й побачила руку, яка тяглася з юрми учнів.
— У цій руці кинджал?
— Так. А тепер перерахуйте руки, і ви побачите, що ця… нікому не належить. Вона без тіла. Нічия.
Софі все більше почувалася приголомшеною.
— Перепрошую, але я так і не второпала, чому все це робить Марію Магдалину Святим Граалем?
— Ага! — знову вигукнув Тібінґ. — Ось тепер найголовніше! Мало хто знає, що Марія Магдалина була не тільки правою рукою Христа, а ще й знатною жінкою, яка походила з царського роду.
— А я завжди вважала, що вона була з бідних.
Тібінґ похитав головою.
— Про Магдалину розповідали як про повію, щоб ніхто й не подумав, ніби вона має потужні родинні зв’язки.
Софі знову подивилась на Ленґдона, і він знову кивнув. Вона обернулася до Тібінґа.
— Але чому ранню церкву могло цікавити, чи царського роду Магдалина?
Історик усміхнувся.
— Моє дороге дитя, церкву цікавила не так королівська кров Марії Магдалини, як її зв’язок із Христом, який також був царської крові. Як нащадок царя Соломона, царя євреїв. Одружившись із Магдалиною, Ісус поєднав дві царські кровні лінії. То був союз, який міг легітимно претендувати на трон. Ісус і Марія могли б відродити правлячу династію царів, як це було за Соломона.