Колле зітхнув.
— Гаразд, передайте цю інформацію капітану Фашу.
На слідчого у дверях вітальні налетів ще один агент.
— Лейтенанте! Ми дещо знайшли в коморі!
Погляд агента був вельми схвильований, тож Колле спитав:
— Невже тіло?
— Ні, мсьє. Щось ще більш… — він не знав, як сказати, — несподіване.
Протерши очі, Коле рушив за агентом до комори. Вони увійшли в плісняве похмуре приміщення, й агент показав на довгу дерев’яну драбину, яка вела на горище.
Колле підняв очі до високого горища. Хтось туди ходить регулярно.
Нагорі, біля краю драбини, з’явився старший агент і глянув униз.
— Ви, напевне, захочете це побачити, лейтенанте, — сказав він, махаючи рукою в латексній рукавичці.
Втомлено кивнувши, лейтенант підійшов до драбини й схопився за нижні щаблі. Драбина була старої конструкції і звужувалась догори. Чим вище він піднімався, тим менше ставало місця для його ноги. Драбина захиталася. Він обережно ліз нагору, поки не дістався верхівки. Агент нагорі нахилився і подав йому руку. Колле схопився за неї й виліз на чотирьох на підлогу горища.
— Це тут, — сказав агент, вказуючи на приміщення в ідеальному порядку, — тут відбитки лише однієї людини. Ми скоро знатимемо, чиї саме.
Крізь напівтемряву Колле побачив біля віддаленої стіни налаштований для роботи комп’ютер із пласким екраном і ще щось, що виглядало як гучномовці, та пристрій для багатоканального запису. Він підійшов ближче.
— Ви розібралися із цією системою?
— Це станція прослуховування.
— Прослушка? — обернувся до нього Колле.
— Дуже досконала, — кивнув агент.
— І у вас є ідеї, кого саме…
— Лейтенанте, — сказав агент, — це найдивніша річ…
Розділ 67
Ленґдон почувався зовсім розбитим, коли вони з Софі подолали турнікет на станції метро «Темпл» і кинулися в брудний лабіринт тунелів і платформ. Його переслідувало почуття вини.
«Я втяг Лью в цю справу, а тепер він у величезній небезпеці».
Зрада Ремі була шоком, але це можна було зрозуміти. Той, хто полює на Грааль, мав би когось завербувати зсередини. Ленґдон ішов за Софі до платформи на перетині західного напрямку Дістрікт та Кільцевої, де вона заквапилась до будки таксофона, щоб, незважаючи на попередження Ремі, зателефонувати до поліції.
— Найкращий спосіб допомогти Лью, — повторювала Софі, набираючи номер, — це звернутися негайно до поліції Лондона. Повірте мені.
Ленґдон спочатку не погоджувався з нею, але, зваживши ситуацію, зрозумів, що логіка Софі справді мала сенс. Зараз Тібінґ у безпеці. Навіть якщо Ремі та інші вважають, ніби вони знають, де саме могила лицаря, вони все одно потребуватимуть допомоги Тібінґа, щоб розшифрувати посилання на кулю. Що непокоїло Ленґдона, так це те, що може статися по тому, як буде знайдено мапу Грааля. Тоді вже Лью не буде їм потрібен.
Якщо Ленґдон і мав шанс допомогти Лью або принаймні знову заволодіти наріжним каменем, то спочатку мав знайти поховання лицаря.
Приборкати Ремі було завданням Софі.
А Ленґдону треба шукати могилу.
Софі нарешті додзвонилася до поліції Лондона.
— Я хочу повідомити про викрадення, — вона знала, що треба говорити коротко.
— Ваше ім’я, прошу.
— Агент Софі Неве Судової поліції Франції, — сказала Софі після паузи.
Це справило враження.
— Зараз, мем. Зараз з вами поговорить слідчий.
Минуло п’ятнадцять секунд. Нарешті на лінії з’явився чоловік.
— Агент Неве?
Ошелешена Софі вмить упізнала цей грубий голос.
— Агенте Неве, — спитав Безу Фаш, — де ви є?
Софі відібрало мову.
— Послухайте, — сказав Фаш, заговоривши уривчастою французькою, — вчора ввечері я зробив жахливу помилку. Роберт Ленґдон невинний. Усі звинувачення проти нього зняті.
Софі остовпіла від подиву. Вона не знала, що й казати. Фаш ніколи ні перед ким не вибачався.
— Ви не сказали мені, — продовжував Фаш, — що Жак Соньєр — ваш дід. Але зараз і ви, і Ленґдон у небезпеці. Ви маєте піти в найближче відділення лондонської поліції, щоб захистити себе.
«Він знає, що я в Лондоні?» А що іще відомо Фашу? Софі почула на лінії механічне клацання і ще якісь дивні звуки.
— Ви записуєте цю розмову, капітане?
Голос Фаша став рішучим.
— Ми з вами маємо об’єднати наші зусилля, агенте Неве. Ми обоє можемо багато втратити…