— Ви маєте шукати людину на ім’я Ремі Легалудек, — сказала вона Фашу. — Це слуга Тібінґа. Він щойно викрав сера Лью Тібінґа в церкві Темпл.
— Агенте Неве, — заревів Фаш, перекрикуючи гуркіт потяга метро, — такі речі не обговорюють по телефону! Ви з Ленґдоном маєте прибути. Це наказ!
Софі урвала зв’язок і стрибнула у вагон разом із Ленґдоном.
Розділ 68
Ще недавно чиста кабіна Тібінґового «Хоукера» була вкрита металевою стружкою. Безу Фаш відіслав усіх і сидів сам із пляшкою спиртного та дерев’яною коробкою, яку він знайшов у сейфі Тібінґа. Торкаючись пальцем інкрустації у вигляді троянди, від підняв різьблену кришку. Всередині був циліндр із виставленими літерами. Було набрано слово SOFIA. Власне, треба було набрати слово з п’яти літер. Фаш дивився на це слово, а потім підняв циліндр з його місця у скриньці й дослідив кожен міліметр. А потім роз’єднав половинки. Циліндр був порожній.
Він поклав його назад в коробку і став тупо дивитися крізь вікно літака на ангар. Зі стану дрімоти його вивів телефонний дзвінок. Дзвонили з поліцейського комутатора від президента Депозитарного банку Цюриха.
— Мсьє Верне, — сказав Фаш іще до того, як заговорив співрозмовник, — вибачте, що я не зателефонував вам. Я був дуже зайнятий. Як я й обіцяв, у медіа не з’явиться назва вашого банку. То що ж вас іще непокоїть?
Верне схвильовано переповів Фашу, як Ленґдон і Софі забрали маленьку дерев’яну скриньку з банку, а потім переконали Верне, щоб він допоміг їм утекти.
— Тільки-но я почув по радіо, що вони злочинці, — сказав Верне, — я зупинив машину й став вимагати повернути коробку, але вони вчинили насильство проти мене і забрали вантажівку.
— Вас непокоїть дерев’яна коробка, — сказав Фаш, дивлячись на троянду і знову обережно піднімаючи кришку, щоб глянути на білий циліндр, — а чи можете ви мені сказати, що ж у ній було?
— Вміст коробки не має значення, — роздратувався Верне, — мене непокоїть репутація мого банку. Нас ніколи не грабували. Ніколи. Ми розоримося, якщо не зможемо зберігати цінності наших клієнтів.
— Але якщо в них був ключ і пароль, чому ви вважаєте, ніби вони викрали коробку?
— Вони вбили людей! Зокрема й діда Софі Неве, — з відчаєм говорив банкір. — А отже, вони здобули ключ і пароль у результаті обману.
— Мсьє Верне, — повільно вимовив Фаш, — я переконаний, що ви чесна людина. Як і я. Моє вам слово, що коробка, як і репутація вашого банку, в чесних руках.
А на горищі в Шато Війєт Колле вражено дивився на монітор комп’ютера.
— Ця система може прослуховувати всі ці пункти?
— Так, — відповів агент, — і так воно вже приблизно рік.
Колле знову мовчки перечитав список:
КОЛЬБЕР СОСТАК — голова Конституційної Ради
ЖАН ШАФРЕ — куратор, музей Же де Пом
ЕДУАР ДЕЗРОШ — старший архівіст, бібліотека Міттерана
ЖАК СОНЬЄР — куратор музею Лувр
МІШЕЛЬ БРЕТОН — голова французької таємної поліції.
Агент вказав на екран.
— Найбільше цікавив номер чотири.
Колле кивнув. Він це відразу помітив. У Жака Соньєра був жучок. Він знову глянув на список. Як же вдалося підкинути жучки таким видатним людям?
— Ви прослухали щось із тих файлів?
— Ось останній, — агент увімкнув мікрофон.
Гучномовець заговорив:
— Капітане, прибула агент відділу криптографії.
Колле не міг повірити власним вухам.
— Так це ж я! Це мій голос! — він згадав, як сидів за столом Соньєра і говорив по радіо із Фашем, який тоді був у Великій галереї, щоб попередити його про прибуття Софі Неве.
Агент кивнув:
— Наші розслідування цієї ночі в галереї могли бути почуті тими, хто зацікавлений у цьому.
— Ви послали когось виявити, де маячок?
— Нема потреби. Я вже знаю, де він, — агент підійшов до стосу старих записів та фотокопій на робочому столі. Він вибрав сторінку і простяг її Колле: — Це вам нічого не нагадує?
Колле був вражений. У його руках була фотокопія старовинного креслення примітивного робота. Він не міг прочитати інструкцію італійською, проте він знав, на що зараз дивиться: на шарнірну модель середньовічного французького лицаря.
Лицар на столі Соньєра!
Колле побачив на берегах фотокопії напис червоним фломастером. Написано було французькою, як найкраще вставити в лицаря пристрій для підслуховування.
Розділ 69
Сайлас сидів на пасажирському місці в лімузині «ягуар», припаркованому неподалік від церкви Темпл. Його руки, які стискали наріжний камінь, аж спітніли, поки він чекав на Ремі, який на задньому сидінні затикав Тібінґу рота і зв’язував його мотузкою, яку вони знайшли в багажнику.