Вони довго мовчали. А тоді чоловік запитав:
— Хочеш на інший бік?
— Так, сер, — відповіла Сет.
— Хтось знає, що ти прийдеш?
— Так, сер.
Він знову поглянув на неї і кивнув на камінь, що стирчав з плоту, як нижня губа. Сет підійшла до нього і сіла. Камінь поглинав сонячні промені, але навіть і близько не був таким гарячим, як вона. Занадто втомлена, щоб рухатись, вона там і лишилася, задрімавши на сонці. З неї котився піт і заливав дитину. Мабуть, вона так і заснула, сидячи, бо коли розплющила очі, перед нею стояв чоловік з паруючим шматком підсмаженого в'юна в руках. Дотягтися до нього було важко, більше хотілося понюхати, аніж з'їсти. Вона попросила води, і він зачерпнув трохи глечиком з Огайо. Сет випила всю і попросила ще. В голові знову дзвеніло, та вона і думати не хотіла, що пройшла весь цей шлях, стільки витерпіла, щоб померти не на тому березі річки.
Чоловік глянув на її розчервоніле обличчя і покликав одного з хлопчиків.
— Зніми пальто, — наказав йому.
— Сер?
— Ти мене чув.
Хлопець зняв пальто і захникав:
— Що ви робитимете? Що мені тепер носити?
Чоловік відв'язав дитину від її грудей і загорнув
у пальто, зав'язавши рукава.
— Що я носитиму?
Старий зітхнув і, помовчавши, сказав:
— Хочеш його повернути? Ну то спробуй зняти з дитини. Положи її голою на траву, а сам надягай це пальто. І якщо зможеш це зробити, то іди геть і ніколи не повертайся.
Хлопець опустив очі і повернувся до іншого. З в'юном у руці і дитиною біля ніг, Сет знову задрімала. В роті пересохло, піт котився градом. Настав вечір і чоловік торкнувся її плеча.
На відміну від того, що вона очікувала, вони пливли річкою угору, далеко від човна, якого знайшла Емі. Саме тоді, коли вона вже вирішила, що її везуть назад у Кентуккі, чоловік повернув пліт і стрілою перетнув Огайо. Він допоміг їй вийти на крутий берег, а хлопчик без пальто ніс дитину, яка тепер це пальто носила. Чоловік привів її до вкритої гілками хатини з земляною підлогою.
— Чекай тут. Сюди прийдуть. Не рухайся. Вони тебе знайдуть.
— Дякую, — сказала вона. — Якби ж то я знала ваше ім'я, щоб вас не забути.
— Стемп, — відповів він. — Стемп Пейд. Бережи дитину, чуєш?
— Чую, чую, — сказала вона, а сама нічого вже не чула.
Через кілька годин побачила жінку, хоча і не чула, як та підійшла. Низенька молода жінка з мішком привіталася.
— Побачила знак уже давно, — сказала вона. — Але швидше прийти не могла.
— Який знак? — запитала Сет.
— Стемп лишає двері відчиненими, коли когось перевозить. Прив'язує білу ганчірку на стовпі, якщо з дитиною.
Вона опустилася на коліна і висипала те, що було в мішку.
— Мене звуть Елла, — сказала вона, положивши перед Сет вовняну ковдру, бавовняну тканину, дві печені солодкі картоплі і пару чоловічих черевиків. — Мій чоловік Джон там, на стежці. Ти куди ідеш?
Сет розказала їй про Бебі Сагз, куди відправила трьох своїх дітей.
Елла відірвала від тканини стрічку і перев'язала дитині пуповину, прислухаючись до дірок — до того, чого втікачі не кажуть, про що не питають. Вислуховувала неназваних, не згаданих людей, що лишилися. Витрусила з чоловічих черевиків камінці і спробувала натягти їх на ноги Сет. Не налізли. Вони з жалем розрізали їх по п'ятці: шкода було псувати таку цінну річ. Сет надягла пальто хлопчика, не наважуючись запитати, чи не чули тут про дітей.
— Вони пробралися, — сказала Елла. — Частину тієї партії перевозив Стемп. Лишив їх на Блустоун-роуд. Це недалеко звідси.
Сет не знала, що і робити, такою вдячною вона почувалася, тож вона почистила картоплину, з'їла, сплюнула і урочисто з'їла ще одну.
— Вони радітимуть, коли тебе побачать, — продовжила Елла. — Коли ця народилася?
— Учора, — відповіла Сет, стираючи піт з підборіддя. — Сподіваюся, і вона виживе.
Елла подивилася на крихітне брудне обличчя, що виглядало з вовняної ковдри, і похитала головою.
— Важко сказати. Якби мене запитали, я б відповіла: «Не люби нікого», — і ніби щоб пом'якшити різкість своїх слів, посміхнулася Сет: — Сама народила?
— Ні. Біла дівчина допомогла.
— Тоді нам краще рушати.
Бебі Сагз поцілувала її в губи і відмовилася пустити до дітей. Вони сплять, сказала жінка, а у Сет вигляд просто жахливий, щоб будити їх посеред ночі. Вона взяла новонароджену і передала її молодій жінці в очіпку, наказавши не мити немовляті очі, доки не отримає сечу її матері.