— Вона вже плакала? — запитала Бебі.
— Трохи.
Вона провела Сет у вітальню і при світлі спиртівки вимила її, частина за частиною, починаючи з обличчя. А тоді, чекаючи, доки нагріється іще вода, сіла поруч і продовжила шити сіру ковдру. Сет задрімала і проснулася помити руки. Після кожного купання Бебі накривала її ковдрою і ставила на плиту інший горщик з водою. Розриваючи простирадла, зшиваючи сіру бавовну, вона спостерігала за жінкою в очіпку, яка наглядала за дитиною і плакала над їжею. Коли вимили ноги Сет, Бебі оглянула її ступні і легенько їх промокнула. Помила між ногами, нагрівши два горщики води, і перев'язала живіт і промежину простирадлами. Нарешті повернулася до невпізнанних ступень.
— Відчуваєш?
— Що відчуваю? — запитала Сет.
— Нічого. Піднімайся.
Вона допомогла Сет перейти в крісло-гойдалку й опустила її ноги у відро із солоною водою і ялівцем. Так Сет і провела решту ночі. Скоринку на сосках Бебі розм'якшила салом, а тоді змила. На світанку мовчазна дитина прокинулася і напилася материнського молока.
— Молися Богу, що все закінчилося так добре, — сказала Бебі. — Коли закінчиш, поклич мене.
Бебі Сагз уже повернулася йти, аж раптом помітила на простирадлі щось темне. Вона нахмурилася і придивилася до невістки, яка схилилася над немовлям. На ковдрі, що вкривала плечі Сет, розцвіли троянди крові. Бебі Сагз прикрила рота рукою. Коли годування скінчилося, і дитинка заснула — з напівзаплющеними очима, посмоктуючи язичка уві сні, — старша жінка без зайвих слів змастила розквітлу спину і приколола до спини сукні м'якеньку тканину, складену вдвічі.
Усе це було іще не справжнім. Іще ні. Але коли її сонні хлопчики спустилися, коли принесли дівчинку, що вже повзала, то вже було неважливо, справжнє чи ні. Сет лежала в ліжку під, біля, над, серед, та найголовніше з усіма ними. Маленька дівчинка плюнула прямо в обличчя Сет, і та так голосно розсміялася від задоволення, що маля, яке вже повзало, заблимало очима. Баглар і Говард гралися з її спотвореними очима, підбиваючи один одного торкнутися їх першим. Вона не переставала їх цілувати. Цілувала шию і потилицю, маківки і долоньки, та коли вона задерла сорочечки, щоб поцілувати тугі круглі животики, хлопці вирішили, що з них досить. Вона зупинилася ще й тому, що вони сказали:
— Татко приїхав?
Вона не плакала. Сказала: «Скоро» і посміхнулася, щоб вони думали, що очі у неї сяють тільки від любові. Через деякий час Сет дозволила Бебі Сагз відігнати хлопців і надягла сіру бавовняну сукню, яку свекруха почала шити вночі. Нарешті вона відкинулася і заколисала на руках дівчинку, що вже повзала. Обхопила лівий сосок двома пальцями правої руки, і дитинка відкрила ротика. Вони обидві були вдома.
Увійшла Бебі Сагз і посміялася з них, розказала Сет, якою сильною була дівчинка, якою розумною, уже навчилася повзати. Потім підібрала жмут лахміття, що колись було одягом Сет.
— Нічого з цього не варто лишати, — сказала вона.
Сет підняла очі.
— Стривайте, — зупинила свекруху. — Подивіться, чи не лишилося чогось у нижній спідниці?
Бебі Сагз помацала пальцями зіпсовану тканину і відчула щось схоже на камінці. Передала Сет.
— Прощальний подарунок?
— Весільний подарунок.
— Добре було б, якби до них і жениха додали. — Бебі опустила очі на руки. — Як гадаєш, що з ним трапилося?
— Не знаю, — відповіла Сет. — Його не було там, де ми мали зустрітися. Я мусила йти. Мусила. — Сет зазирнула в сонні очі дівчинки, що смоктала груди, і перевела погляд на обличчя Бебі Сагз. — Він зможе. Якщо мені вдалося, то Голлі точно зможе.
— Ну, тоді надінь оце. Може, вони освітлюватимуть його шлях.
Вона була переконана, що син помер, але передала камінці Сет.
— Мені потрібно проколоти вуха.
— Я проколю, — сказала Бебі Сагз. — Скоро ти до них звикнеш.
Сет помахала сережками, щоб розважити дівчинку, що вже повзала, а та знову і знову тягнулася до них.
На галявині Сет знайшла старий молитовний камінь Бебі і згадала запах листя, що мерехтіло на сонці, тупотіння ніг і крики, від яких з дерев падали каштани. Під захистом серця Бебі Сагз люди давали почуттям волю.
Сет тоді провела вже двадцять вісім днів — цілий місячний місяць вільного життя. Від чистої прозорої слини, якою дівчинка влучила в її обличчя до масної крові минуло двадцять вісім днів. Дні зцілення, легкості і справжніх розмов. Дні товариства: вона познайомилася із сорока чи п'ятдесятьма іншими неграми, вивчила їхні імена, погляди, звички; дізналася, де вони були і що робили; відчула їхні радості і смуток як свої, і від цього стало легше. Одна жінка навчила її читати, інша — гаптувати. І всі вчили, що то воно таке — прокидатися на світанку і вирішувати, що робити вдень. Так вона і пережила очікування Голлі. Потроху, і в будинку № 124, і на галявині, вона віднайшла право на себе. Одна річ — звільнитися, і зовсім інша — відновити право на вільну себе.