Кохана, почісуючи тильний бік долоні, казала, що пригадує жінку, що була поруч, і пригадує, як її забрали в тієї жінки. Крім цих спогадів, найяснішим був той, що вона вже казала, про міст: як вона стояла на мосту і дивилася вниз. І вона знала одного білого.
Сет вирішила, що це просто чудово і є ще одним доказом для висновків, якими вона і поділилася з Денвер.
— А де ти взяла сукню? Чобітки?
Кохана відповіла, що взяла їх.
— У кого?
Мовчання і почісування руки. Вона не знає; просто побачила і взяла.
— Ага, — кивнула Сет і зізналася Денвер, що вважає, що Кохану утримував якийсь білий заради власної насолоди і не випускав за двері. Що вона, мабуть, утекла на міст або ще кудись і викинула все з голови. Щось на кшталт цього трапилося з Еллою, але в тому випадку було два чоловіки — батько і син, — і Елла пам'ятає кожну мить. Більше року вони тримали її в замкнутій кімнаті заради втіхи.
— Можете собі уявити, — розказувала Елла, — що вони зі мною робили.
Сет уважала, що це пояснює ставлення Коханої до Пола Ді, якого та так ненавиділа.
Денвер не повірила, але й заперечувати не стала, вона опустила очі і не сказала ні слова про комору на дворі. Вона була переконана, що Кохана і є та біла сукня, що стояла на колінах поруч із мамою у вітальні, справжнім духом дитини, який був її єдиним товариством більшу частину життя. До того ж, вона мала свій перелік питань, що аж ніяк не стосувалися минулого. Денвер цікавило лише теперішнє, але вона була дуже обережною та удавала, що їй байдуже, а сама помирала від цікавості — так хотілося розпитати Кохану, бо якщо натиснути занадто сильно, вона втратить те пенні, на яке чекала простягнута долоня, а тоді втратить і місце поза межами апетиту. Краще вже насолоджуватися, мати дозвіл на те, щоб дивитися, бо старий голод — той, що був іще до Коханої, що гнав її до самшиту й одеколону посмакувати життя, відчути, що воно не пласке, не прісне, — був поза питанням. Ці погляди тримали його на відстані.
Тож вона не питала Кохану, звідки та знала про сережки, про нічні відвідування комори на дворі та про краєчок того, що вона бачила, коли Кохана лягала чи розкривалася уві сні. Погляд звертався до Денвер тієї миті, коли дівчина була обережною, пояснювала або брала участь у якихось діях, розказувала історії, аби розважити Кохану, коли Сет була в ресторані. Жодна робота не могла приглушити вогонь, що лизав і спалював її зсередини. Не допомагало, і коли вони викручували простирадла, так туго, що вода стікала по руках. І коли відкидали сніг зі стежки на дворі. Або розбивали три дюйми криги в діжці з дощовою водою; чистили і кип'ятили останні слоїки для запасів на зиму; замазували глиною шпарини в курятнику і гріли курчат під спідницями. Весь час Денвер мала пояснювати, що вони роблять, як і чому. Розказувала про людей, яких колись знала або бачила лише раз, і робила їх такими живими, якими вони і не були: біла жінка, що так солодко пахла, що приносила їм апельсини й одеколон, і добрі вовняні спідниці; леді Джонс, що навчала їх писати і рахувати за допомогою пісеньок; вродливий хлопчик, такий же розумний, як і вона, з родимкою на щоці завбільшки з п'ятицентову монету. Білий пастор, що молився за їхні душі, поки Сет чистила картоплю, а бабуся Бебі хапала повітря. Розказала вона і про Говарда з Багларом: хто з якого боку ліжка спав (верхня частина завжди лишалася за нею), і доки вона не перейшла до ліжка Бебі Сагз, не знала, що вони спали, тримаючись за руки. Вона неквапливо описала їх Коханій, щоб утримати її увагу, докладно спинилася на звичках, на іграх, яких вони її навчили, на страхітті, що вигнало їх із дому, спочатку на вулицю, а потім і зовсім далеко.
Сьогодні вони надворі. Холодно, і сніг такий щільний, як утрамбована земля. Денвер скінчила співати пісеньку, за допомогою якої леді Джонс навчала їх рахувати. Кохана тримає руки, а Денвер знімає змерзле спіднє і рушники з мотузки. Одну за одною вона кладе речі на руки Коханої, доки купа, немов велика колода карт, не сягає підборіддя дівчини. Решту, фартухи і брунатні панчохи, Денвер несе сама. Від холоду паморочиться в голові, вони повертаються в будинок. Одяг повільно розтає, стає ідеально вологим для прасування і тоді починає пахнути гарячим дощем. Танцюючи по кімнаті з фартухом Сет, Кохана бажає знати, чи бувають у темряві квіти. Денвер додає дров у плиту і запевняє, що бувають. Кохана кружляє, її обличчя підтримує комірець, талію обіймає пасок фартуха, вона каже, що хочеться пити.