— Випорожнення будуть рідкішими.
— Шлунок розболиться!
Але зацікавлені оченята дитини і прицмокування ротика змусили їх підкоритися, згодувати їй ягідку за ягідкою, солодкі, як у церкві. Нарешті Бебі Сагз надавала хлопцям по руках, відганяючи від відра і послала Стемпа до колодязя митися. Вона вирішила зробити з ягід щось варте важкої праці цього чоловіка і його кохання. Так усе і почалося.
Вона замісила тісто і подумала, чи не запросити Еллу з Джоном, бо три, а може, й чотири пироги для них забагато. Сет запропонувала додати іще двох курчат. Стемп приніс окуня і сома, що стрибали в човні, — навіть вудку не довелося закидати.
Зацікавлені оченята дитини обернулися святом для дев'яноста людей. № 124 трусило від голосів мало не до ранку. Дев'яносто людей так добре їли і так багато сміялися, що він розсердився. Вранці вони прокинулися і згадали копченого окуня, якого Стемп Пейд тримав на гілці ліщини, прикриваючись лівою рукою від краплин жиру, що летіли в різні боки; кукурудзяний пудинг з кремом; утомлених, перегодованих дітей, що поснули в траві з крихітними кістками смажених кролів у руках, — і розсердилися.
Три (може чотири) пироги Бебі Сагз перетворилися на десять (може дванадцять). Двоє курчат Сет стали п'ятьма індичками. Одна крижина, привезена з Цинциннаті, — для того, щоб на ній розчавити диню з цукром і м'ятою для пуншу, — обернулася возом крижаних брил, якими наповнили діжку з полуницями. Номер сто двадцять чотири, що хитався від сміху, доброзичливості та їжі на дев'яносто чоловік, розсердив їх. Забагато, подумали вони. Де вона все це взяла, Бебі Сагз, свята? Чому вона і її родина завжди в центрі уваги? Як вона знає, що робити і коли? Давати поради, передавати повідомлення, лікувати хворих, ховати збіглих, любити, готувати, готувати, любити, молитися, співати, танцювати і любити всіх, немов то була її і тільки її робота.
А тепер від двох відер чорниць, із яких вийшло десять, а може, й дванадцять пирогів; від індички, якої вистачило мало не на ціле місто, зеленого горошку у вересні, свіжої сметани без корови, криги і цукру, здобного хліба, хлібного пудингу, хліба на дріжджах, пісочного печива, — вони розлютилися. Хліби і риби були Його прерогативою, — вони не належали колишній рабині, які, може, ніколи і не віддавала лепту в сто фунтів і не збирала окру з дитиною на спині. Яку ніколи не шмагав десятирічний білий хлопчик, як їх. Яка навіть не втекла з рабства — її викупив відданий син і привезли до річки Огайо на возі — папери на звільнення вона заховала між грудями (а привіз її той самий чоловік, що був її хазяїном — на ім'я Гарнер), і їй орендували двоповерховий будинок з колодязем у Бодвінів — білих брата і сестри, що дали Стемпу Пейду, Еллі і Джону одяг, майно і транспорт для втечі, бо ненавиділи рабство більше за рабів.
Це їх розлютило. Вони проковтнули соди наступного ранку, щоб заспокоїти шлунок, розтривожений такою щедрістю, нерозсудливою великодушністю в № 124. Пошепталися одне з одним у дворі про товстих пацюків, долю і неоплачену гординю.
Від запаху їхнього несхвалення повітря стало густим. Воно розбудило Бебі Сагз, і та варила онукам мамалигу і дивувалася, що ж це може бути. Пізніше, у дворі, розбиваючи тверду землю навколо коренів перцю, вона знову його почула. Підняла голову й озирнулася. За нею за кілька ярдів ліворуч Сет оббирала квасолю. Її плечі спотворювала змащена тканина, яку підклали під сукню, аби скоріше заживала спина. Біля неї в плетеному кошику лежало тритижневе немовля. Бебі Сагз, свята, подивилася вгору. Небо було блакитним і чистим. Жодного дотику смерті в ясній зелені дерев. Вона чула птахів і дуже тихе дзюрчання струмочка в полі. Цуценя, Хлопчик, закопував останні кістки від учорашнього свята. Від будинку лунали голоси Баглара, Говарда і дівчинки, що вже повзала. Здавалося, все на своїх місцях, — але запах несхвалення був дуже гострим. За городом, ближче до струмка, але на сонці вона посадила кукурудзу. Вони багато зірвали для гостей, але все одно лишилися достигати качани, вона бачила їх навіть звідти, де стояла. Бебі Сагз знову нахилилася з мотикою до перцю і гарбузів. Обережно, нахиливши лезо під потрібним кутом, вона перерубала стебло настирної рути. Її квіти вона увіткнула в дірку в капелюсі, решту відкинула геть. Тихе гуп-гуп-гуп нагадало, що Стемп рубає дрова, як і обіцяв учора. Вона зітхнула за роботою і за мить випросталася, бо знову відчула несхвалення. Обпершись на держак мотики, вона зосередилася. Вона звикла до того, що ніхто за неї не молився, — але ця огида в повітрі була новою. Це не білі — вона точно могла сказати, — тож мають бути чорні. І тоді вона зрозуміла. Її друзі і сусіди розсердилися на неї, бо вона переступила, віддала забагато, образила їх надлишком.