Дорогою до будинку йшло шість чи сім негрів: двоє хлопців ліворуч від мисливця і кілька жінок праворуч. Він помахав гвинтівкою, щоб вони зупинилися, і вони застигли на місці. Повернувся племінник, що ходив оглядати будинок, підніс пальця до рота, закликаючи до тиші, і підняв великого пальця, сигналізуючи, що те, що вони шукали, поряд. Мисливець за рабами зістрибнув з коня і приєднався до інших. Учитель і племінник обійшли будинок зліва, вони з шерифом — справа. Біля купи дров стояв божевільний старий негр із сокирою. Одразу можна було зрозуміти, що він саме божевільний, бо він щось собі рохкав — немов драний кіт нявчав. Ярдів за дванадцять від негра була жінка з квіткою в капелюсі. Мабуть, теж божевільна, бо стояла як укопана і руками махала, немов крізь павутиння продиралася. Але обидва вони дивилися в одному напрямку — в сарай. Племінник підійшов до старого негра і відібрав у нього сокиру. Тоді всі четверо рушили до сараю.
Усередині поміж тирси і бруду біля ніг негритянки стікали кров'ю два хлопчики, а та однією рукою притискала до грудей закривавлену дитину, а іншою утримувала біля ніг немовля. На них вона не глянула; просто розмахнулася і спробувала кинути немовля об стіну, не влучила і спробувала ще раз, та раптом нізвідки — поки чоловіки стояли і дивилися на те, що відбувалося, — у двері за ними проскочив старий негр, що й досі кричав по-котячи, і вихопив дитину з міцних материних рук.
Одразу ж стало зрозуміло, особливо вчителю, що повертати нема чого. Трьох (тепер уже чотирьох, бо одного вона народила, коли втекла) негрів, живих і здорових, яких можна було б повернути до Кентуккі, до роботи, яку край необхідно було виконувати в «Милому Домі», уже не було. Двоє лежали в тирсі з розплющеними очима; з третьої хльостала кров, заливаючи сукню головної — жінки, якою так хвалився учитель, бо вона, казав, робила добре чорнило, варила гарний, чорт забирай, суп, прасувала його комірці саме так, як йому і подобалося, ще й дітей років десять могла народжувати. А тепер вона здуріла через недбалу поведінку племінника, який перестарався, шмагаючи її, і вона вирвалася і втекла. Учитель суворо вилаяв того племінника, попросив уявити — лише уявити — що б зробила його коняка, якби її побили так, що і світу білого бачити не схотіла. Або Чіппер чи Самсон. Що б сталося, якби і собак він так побив? Їм більше не можна було б довіряти ані в лісі, ані деінде. Тоді скільки їх не годуй, хоч зі шматком кролятини в руках підходь, вони лише відступатимуть, добре, якщо руку не відкусять. Тож він покарав племінника, не дозволивши тому йти на полювання. Примусив його лишитися вдома, годувати худобу, годувати себе, годувати Ліліан, стерегти зерно. Подивимось, як йому це сподобається; нехай знає, що може статися, коли занадто сильно побити істот, яких тобі довірив Бог, які можуть виникнути проблеми і втрати. Тепер вони їх усіх утратили. Всіх п'ятьох. Він іще міг заявити свої права на дитину, що звивалася на руках у негра, що нявчав, та хто за нею доглядатиме? Бо з цією жінкою щось явно не так. Тепер вона дивилася на нього, і якщо інший племінник побачить цей погляд, зрозуміє: не можна погано поводитися зі створіннями божими й очікувати успіху.
Племінник, той, що пив її молоко, доки брат тримав жінку догори ногами, і сам не знав, що трусився. Дядько попереджав його, що таке може статися, але його слова не досягли мети. Навіщо вона це зробила? Через те, що її побили? Чорт, його ж били мільйон разів, і він білий. Якось, коли йому було дуже боляче і він мало не збожеволів, навіть розбив колодязне відро. Іншого разу накинувся на Самсона — кинув кілька камінців, оце й усе. Але ніколи биття не доводило його… Тобто, як можна… Навіщо вона це зробила? Саме це він і запитав у шерифа, який стояв поруч, збентежений, як і всі інші, але не трусився. Племінник важко дихав, насилу ковтаючи слину.
— Навіщо вона це зробила?
Шериф повернувся і сказав іншим трьом:
— Вам краще їхати. Схоже, вашу справу закінчено. Починається моя.
Учитель ударив капелюхом об стегно, сплюнув і вийшов із сараю. Племінник і мисливець пішли за ним. Вони й не глянули на жінку серед кущів перцю з квіткою на капелюсі. Не глянули і на сім чи близько того облич, які підійшли майже впритул, незважаючи на гвинтівку в руках мисливця. Досить з них негритянських очей. Широко розплющені очі маленького чорного хлопчика в тирсі; очі крихітної чорної дівчинки, що виглядають із-поміж пальців, якими вона вхопилася за обличчя, щоб не відвалилася голова; примружені очі чорного немовляти, готового розплакатися на руках старого негра, від власних очей якого не лишилося нічого, крім шпаринок, спрямованих на ноги. Але найстрашнішими очима були очі тієї жінки, бо вона мала такий вигляд, ніби в неї їх зовсім не було. Оскільки білки очей майже зникли, оскільки очі ті стали майже такими ж чорними, як і її шкіра, вона здавалась сліпою.