Сет йшла на роботу, спізнившись уперше за шістнадцять років, закутана в позачасове теперішнє, а Стемп Пейд боровся з утомою і звичками життя. Бебі Сагз відмовилася йти на галявину, бо вважала, що вони перемогли; він відмовився визнавати таку перемогу. Задніх дверей у Бебі Сагз не було, тож він мужньо подолав холод і стіну голосів і постукав у ті, які були. Він стискав червону стрічку в кишені, щоб вона надала йому сили. Постукав спочатку тихо, потім голосніше. Нарешті загупав щосили, не вірячи, що таке може бути. Що двері будинку, в якому жили чорні, не відчинилися в його присутності. Він підійшов до вікна і хотів погукати. Точно, он вони всі, і до дверей ніхто не квапиться. Схвильовано розтріпавши стрічку на ниточки, старий повернувся і став спускатися сходами. Тепер до сорому і боргу приєдналася цікавість. Коли він дивився у вікно, бачив дві спини. Одну голову він упізнав, а інша його стурбувала. Її він не знав і навіть уявити не міг, хто б то міг бути. Ніхто ж до цього будинку не заходив.
Після неприємного сніданку він пішов розпитати Еллу і Джона, чи не знають вони чогось. Може, ті йому розкажуть, що після стількох років ясності, він назвав себе іншим іменем, тож має тепер іще один борг. Від народження він звався Джошуа, але взяв інше ім'я, коли передав свою дружину синові хазяїна. Передав, а це означає, нікого не вбив, навіть себе, бо дружина вимагала, аби він лишався живим. Інакше, казала вона, куди і до кого їй вертатися, коли хлопець награється? Після такого подарунка, він вирішив, що більше нікому нічого не винний. Якими б не були його обов'язки, цим учинком він за все заплатив. Уважав, що це зробить його непокірним, віровідступником, навіть п'яничкою, він більше нікому не буде винний, і в якомусь сенсі так воно і було. Але вдіяти з цим нічого не можна було. Працюй добре; працюй погано. Працюй мало; не працюй зовсім. Укладай сенс; не вкладай сенс. Спи, прокидайся; люби когось, не люби інших. Не таке вже цікаве то було і життя, і задоволення воно йому не приносило. Тож він поширив свою незаборгованість на інших людей: допомагав їм розплатитися з нещастям, якщо мали борги. Побиті втікачі? Він перевозив їх, і це ставало чимось на кшталт розплати; вони платили за своє звільнення, так би мовити. «Ви заплатили, тепер життя має перед вами борг». І чеком були привітні двері, в які йому ніколи не доводилося стукати, як от у будинку Елли і Джона. Він підходив до цих дверей, лише раз казав: «Чи є хтось удома?», і жінка вже відкривала клямку.
— Де ти ховався? Я вже Джону казала, що на вулиці, мабуть, дуже холодно, раз Стемп сидить удома.
— Е, ні. Я гуляв. — Він зняв капелюха і потер голову.
— Де гуляв? Поблизу тебе явно не було. — Елла повісила два комплекти нижньої білизни на мотузці за плитою.
— Ходив уранці до Бебі Сагз.
— Що тобі там знадобилося? — поцікавилася Елла. — Тебе хтось запрошував?
— Це ж родичі Бебі. Мені не потрібне запрошення, щоб приглядати за її людьми.
— Ц-ц-ц, — покачала головою Елла. Вона була подругою Бебі Сагз і подругою Сет теж, доки не сталося лихо. Крім кивка головою на карнавалі, відтоді вона на Сет і уваги не звертала.
— Там новенька. Жінка. Думав, може ви знаєте, хто вона така.
— У цьому місті немає нових негрів, наскільки мені відомо, — сказала жінка. — Який у неї вигляд? Певний, що то не Денвер?
— Я знаю Денвер. Ця дівчина худенька.
— Упевнений?
— Я знаю, що бачу.
— У № 124 можна все що завгодно побачити.
— Твоя правда.
— Краще запитати в Пола Ді, — запропонувала вона.
— Не можу його знайти, — сказав Стемп, і то була правда, хоча всі його зусилля знайти Пола Ді були несерйозними. Він був іще не готовий зустрітися з чоловіком, чиє життя змінив своєю похоронною інформацією.
— Він спить у церкві, — сказала Елла.
— У церкві! — новина вразила Стемпа і дуже образила.
— Так. Запитав преподобного Пайка, чи не може пожити в підвалі.
— Там же холодно, як в ополонці!
— Гадаю, йому це відомо.
— Навіщо він так учинив?
— Схоже, він трохи гордий.