— Я принесла вам квасолевого супу, — сказала я.
— Не думаю, що зможу проковтнути, — відповіла вона.
— Спробуйте хоч трохи.
— Дуже густий. Я знаю, що він дуже густий.
— Хочете, я розбавлю його водою?
— Ні. Забери його. Принеси прохолодної води.
— Так, мем. Мем? Чи можу я вас дещо запитати?
— Що таке, Сет?
— Що означає «характеристики»?
— Що?
— Слово таке. Характеристики.
— А, — вона зручніше влаштувалася на подушці. — Риси. Де ти таке почула?
— Учитель казав.
— Заміни воду, Сет. Ця тепла.
— Так, мем. Риси?
— Води, Сет. Прохолодної води.
Я поставила глечик на тацю з квасолевим супом і спустилася. Повернулася зі свіжою водою і потримала їй голову, доки вона пила. Не скоро напилася, бо грудка на шиї заважала ковтати. Вона відкинулася і витерла рота. Після води їй, здається, стало легше, але вона спохмурніла і сказала:
— Не можу встати, Сет. І хочеться мені лише спати.
— То й спіть, — відповіла я. — Я про все подбаю.
Але вона почала питати: як там це? Як там те?
Сказала, що знає, що від Голлі клопоту немає, та хотіла знати, чи справляється вчитель з Полами та Сіксо.
— Так, мем, — відповідала я. — Схоже, справляється.
— Вони роблять те, що він їм наказує?
— Їм не потрібно наказувати.
— Добре. Це Божа ласка. Я спущусь за два дні. Мені потрібно трохи відпочити. Лікар має повернутися. Завтра, еге ж?
— Ви сказали, риси, мем?
— Що?
— Риси?
— А-а-а… Ну, наприклад, риса, що притаманна літу, — спека. Характеристика — це риса. Те, що є природним для чогось.
— Можна мати кілька?
— Так, можна мати не одну. Ну, ти розумієш. Скажімо, дитина смокче палець. Це одна риса, але є й інші. Не дозволяй Біллі підходити до Рудої Кори. Містер Гарнер ніколи не дозволяв їй мати телят щороку. Сет, чуєш мене? Відійди від вікна і послухай.
— Так, мем.
— Попроси мого зятя піднятися до мене після вечері.
— Так, мем.
— Якщо вимиєш голову, позбудешся вошей.
— У мене немає вошей, мем.
— Що б там не було, але голову потрібно добре вимити, щоб ти не чесалася. І не кажи, що у нас закінчилося мило.
— Ні, мем.
— Добре. У мене все. Розмови мене виснажують.
— Так, мем.
— І дякую тобі, Сет.
— Так, мем.
Ти була ще зовсім малою, щоб запам'ятати нашу хатинку. Твої брати спали під вікном. Ми з тобою і твоїм татком спали під стіною. Уночі, після того як я дізналася, що вчитель мене оцінював, я не могла заснути. Коли увійшов Голлі, я запитала, що він думає про вчителя. Він сказав, що немає про що думати. Сказав:
— Він же білий, еге ж?
— Тобто, чи такий він, як містер Гарнер?
— Що ти хочеш знати, Сет?
— Він і вона, — сказала я, — зовсім не такі, як білі, яких я бачила. Там, де я була раніше.