Гілда пронизала сестру сірими незворушними очима. Вона здавалася такою спокійною і так часто дратувалася.
— Де неподалік? — м'яко запитала вона.
— Ну, ти ж знаєш, що я люблю одну людину?
— Я здогадалася, що в тебе хтось є.
— Так, він живе неподалік, і я хочу провести з ним цю останню ніч. Я мушу! Я пообіцяла.
Коні говорила наполегливим тоном. Гілда мовчки схилила свою голову Мінерви. Тоді підвела погляд.
— Ти не хочеш сказати мені, хто він? — спитала вона.
— Це наш єґер, — пробурмотіла Коні і густо почервоніла, немов присоромлене дитя.
— Коні! — сказала Гілда, гидливо зморщивши носа — це вона успадкувала від матері.
— Я розумію, але він такий милий. І так добре вміє виявити свою ніжність, — сказала Коні, намагаючись його виправдати.
Гілда — рум'яна, розкішна Афіна — похитала головою й замислилася. Сказати правду, вона нестямно розлютилася. Та не ризикувала це виказувати, адже Коні, вдавшись у батька, зразу б дала волю емоціям і стала б некерованою.
Правда, Гілда не любила Кліфорда, його холодну самовпевненість, підперту вірою в свою вагу! Вона вважала, що він безсоромно й нахабно експлуатує Коні. Вона сподівалася, що сестра його кине. Та, походячи з солідного шотландського середнього класу, вона не допускала, що вони можуть «понизитися»: вона сама, ані будь-хто інший з її родини. Зрештою, вона підвела голову.
— Ти пошкодуєш, — сказала.
— Ні, — вигукнула Коні, червоніючи. — Він справжній виняток. Я справді люблю його. Він чудовий коханець.
Гілда все ще міркувала.
— Ти скоро перехворієш ним, — сказала вона, — і соромитимешся, що з ним зв'язалася.
— Ні! Я сподіваюся народити від нього дитину.
— Коні! — сказала Гілда, наче молотком ударила, бліда від злості.
— Я народжу, коли зможу. І буду безмежно пишатися, якщо матиму від нього дитину.
Говорити з нею було безнадійно. Гілда роздумувала.
— А Кліфорд здогадується? — запитала вона.
— О ні! Звідки?
— Не сумніваюся, ти дала йому багато підстав для підозри, — сказала Гілда.
— Зовсім ні.
— І сьогоднішня ніч — це ґрандіозна дурість. Де живе цей чоловік?
— У будиночку по той бік лісу.
— Холостяк?
— Ні! Його кинула дружина.
— Скільки років?
— Не знаю. Старший за мене.
З кожною відповіддю Гілда лютилася дедалі дужче, так колись лютилась її мати, наче її брав пароксизм. Та вона все ще приховувала це.
— На твоєму місці я б відмовилася від цієї нічної ескапади, — порадила вона спокійно.
— Не можу! Я мушу бути з ним цієї ночі, інакше я взагалі не можу їхати до Венеції. Просто не можу.
Гілді знову вчулися батькові нотки, і вона поступилася з дипломатичних міркувань. Вона погодилася поїхати вдвох до Монсфілда, пообідати, потім привезти Коні назад до початку лісової дороги, а наступного ранку забрати її там само, самій же заночувати в Менсфілді, куди всього півгодини швидкої їзди. Та вона лютувала. І затамувала злість проти сестри за те, що вона псує їй плани.
Коні вивісила у вікні смарагдово-зелену хустку.
З великої люті Гілда стала прихильна до Кліфорда. Зрештою, він мав розум. І якщо був позбавлений статі у функціональному плані, тим краще — менше підстав для суперечок. Гілда більше не бажала тих справ сексу. В яких чоловіки ставали прикрими, егоїстичними дрібними почварами. З Коні важче змиритися, ніж з іншими жінками, хоча вона, може, про це й не відала.
А Кліфорд вирішив, що Гілда, зрештою, таки розумна жінка і може бути чудовою подругою для чоловіка, якщо, наприклад, він займається політикою. Так, їй бракувало дурощів Коні, Коні більш скидалася на дитину, її доводилося приймати з застереженнями, адже на неї не можна цілком покластися.
У залі, двері якої розчинили до сонця, подали вранішній чай. Здавалося, всі трохи засапалися.
— До побачення, Коні, моя дівчинко! Вертайся до мене без пригод.
— До побачення, Кліфорде! Так, я не затримаюся надовго. — Коні була майже ніжна.
— До побачення, Гілдо! Приглядай за нею хоч одним оком, добре?
— Я приглядатиму обома! — сказала Гілда. — Не дам надто збитися з пуття.
— Дякую за обіцянку.
— До побачення, місіс Болтон. Я знаю, ви вірно доглядатимете сера Кліфорда.
— Робитиму все, що в моїх силах, ваша світлість.
— І пишіть мені, повідомляйте про всі новини, розповідайте про сера Кліфорда, як він тут.
— Дуже добре, ваша світлість, обов'язково. Гарно відпочивайте і вертайтеся додому нам на радість.
Всі помахали руками. Машина рушила. Коні озирнулася й побачила Кліфорда, який сидів на верхній сходинці у своєму домашньому кріслі. Врешті, він — її чоловік, Реґбі — її дім, так склалися обставини.