— І ви справді думаєте, — сказала вона трохи м'якше, — що все це варте ризику?
— Що варте ризику?
— Ескапада з моєю сестрою. Він роздратовано посміхнувся.
— Мо', спитайте в неї. — Тоді глянув на Коні. — Ти прийшла з власної волі, правда, любонько? Я тебе не силував?
Коні подивилась на Гілду.
— Краще б тобі не прискіпуватися, Гілдо.
— Звісно, я не хочу цього робити. Але хтось повинен усе обміркувати. В житті потрібна якась послідовність. Не можна миритися з плутаниною.
На хвилю запала мовчанка.
— А, послідовність! — сказав він. — І що воно таке? Якої послідовності ви дотримуєтеся в своєму житті? Здається, ви розлучаєтеся. Яка тут послідовність? Послідовність вашої власної впертості. Більшого я не бачу. І що доброго вона вам дає? Невдовзі ви будете ситою по горло своєю послідовністю. Вперта жінка з своєю сваволею, ото вже добра послідовність, добра. Дякувати Господові, мені не доведеться мати з вами справу!
— Яке ви маєте право говорити так зі мною? — обурилась Гілда.
— Право! Яке ви маєте право нав'язувати іншим людям свою послідовність? Дайте людям їхні власні послідовності.
— Чоловіче добрий, ви думаєте, що мене турбують ваші проблеми? — лагідно запитала Гілда.
— Еге ж! — сказав він. — Турбують. Хоч-не-хоч, вони постають перед вами. Ви, можна сказати, моя своячка.
— Запевню вас, до цього ще далеко.
— Запевняю, не так уже й далеко. У мене своя послідовність, будьте певні. І щодня не гірша за вашу. І коли ваша сестра приходить до мене, щоб я її попістонив і попестив, вона знає, чого хоче. Вона вже була в моєму ліжку, а ви, Богу дякувати, з вашою послідовністю, не були. — Перед тим, як він продовжив, — мертва пауза. — Ні, я не ношу штани задом наперед. І якщо в мене несподівана удача, то я дякую своїм зіркам. Чоловік одержує море насолоди від отієї любої жіночки, а від вас він одержить дулю з маслом. Шкода вас, адже може бути, що ви не краб, а добре яблучко. Такі жінки, як ви, потребують відповідного поводження.
Він дивився на неї з дивною мерехтливою усмішкою, трохи чуттєвою й оцінюючого.
— А таких чоловіків, як ви, — сказала вона, — треба ізолювати, зважаючи на вульгарність та егоїстичну хтивість.
— Еге ж, люба моя пані! Благо, що залишилося ще пару таких чоловіків, як я. Та ви заслужили те, що матимете, — цілковиту самотність.
Гілда підвелася й попрямувала до дверей. Він підвівся і зняв з кілочка плаща.
— Я сама цілком здатна знайти дорогу, — сказала вона.
— Не сумніваюся, — відповів він легко. Вони мовчки побрели по звивистій лісовій дорозі. Все ще ухала сова. Він думав, що треба її застрелити.
Машина стояла неторканою, лиш укрита росою. Гілда сіла всередину і завела мотор. Інші двоє чекали.
— Я маю на увазі одне, — сказала вона зі свого сховку, — сумніваюся, чи ви вірите, що в цьому є якийсь сенс, ви обоє.
— Те, що одному — мед, іншому — отрута, — сказав він з темряви. — А для мене — це хліб насущний.
Спалахнули фари.
— Коні, не примушуй мене вранці чекати.
— Не буду. На добраніч!
Машина повільно посунула до траси і помчала притьмом, залишивши по собі мовчазну ніч.
Коні ласкаво взяла його руку, і вони пішли дорогою назад. Він мовчав. Зрештою вона його спинила і тихо сказала:
— Поцілуй мене!
— Нє, нє, почекай троха! Дай остигнути, — сказав він.
Це її потішило. Вона все ще міцно тримала його руку, і вони швидко йшли лісовою дорогою у мовчанні. Вона так раділа, що була коло нього. Саме тепер. Зіщулилася від думки, що Гілда могла вихопити її звідси. Він мовчав з незворушним виглядом.
У будинку вона мало не стрибала від задоволення, що звільнилася від сестри.
— Але ж ти поводився з Гілдою жахливо, — сказала вона йому.
— Довелося їй дати вчасну відсіч.
— Але чому? Вона ж така приязна.
Він не відповів і взявся робити хатню роботу, рухаючись спокійно і звично. Він явно лютився, але не на неї. Коні це відчувала. І його розлюченість надавала йому особливої краси, духовної сили, це хвилювало, бентежило і розпалювало плоть. Та він усе ще не зважав на неї.
Нарешті сів і почав розшнуровувати черевики. Тоді поглянув угору з-під насуплених брів, в яких ще міцно закарбовувалася лють.
— Іди нагору, — сказав він. — Он — свічка!
Він рвучко повернув голову, показуючи на свічку, що горіла на столі. Вона слухняно взяла її, ступила на першу сходинку, а він у цей час споглядав повну округлість її стегон.