На причалі вони пересіли в ґондолу, давши керманичу адресу. Він був звичайний ґондольєр у біло-блакитній блузі, не дуже гарний з лиця, зовсім невиразний.
— Так! Вілла Есмеральда! Так! Знаю! Я служив ґондольєром у тамтешнього джентльмена. Але це досить далеко!
Він здавався дещо дитинним, гарячим хлопцем. Гріб з перебільшеним запалом темними каналами з жахливо слизькими зеленими стінами, канали проходили через бідні квартали, де вгорі на шнурках сушилася білизна і стояв легкий або сильний запах стічних вод.
Нарешті він дістався до одного з відкритих каналів з тротуарами з обох боків, вигнутими мостами, що лежали прямо під прямим кутом до Великого каналу. Обидві жінки стояли під невеликим тентом, чоловік височів над ними позаду.
— Синьйорини надовго зупиняться на віллі Есмеральда? — запитав він, легко правлячи ґондолою і витираючи піт з обличчя біло-блакитним носовичком.
— Днів двадцять, ми обидві одружені дами, — сказала Гілда дивним глухим голосом, від якого її італійська мова звучала такою іноземною.
— А! Двадцять днів! — сказав чоловік. Запала мовчанка. Після того він запитав: — Синьйори не бажають ґондольєра на двадцять чи більше днів, поки перебуватимуть на віллі Есмеральді? Чи на день? Чи на тиждень?
Коні й Гілда роздумували. У Венеції завжди краще мати власну ґондолу, так само, як, завжди краще мати власну машину на суші.
— А що є на віллі? Які човни?
— Там є моторний катер, а також ґондола. Але… — «Але» означало — вони не будуть вашою власністю.
— Скільки ви просите?
Ціна складала близько тридцяти шилінгів за день і десяти фунтів за тиждень.
— Це офіційна ціна? — запитала Гілда.
— Менше, синьйоро, менше. Офіційна ціна…
Сестри думали.
— Добре, — сказала Гілда, — приходьте завтра вранці, і ми це владнаємо. Як вас звати?
Його звали Джованні, і він цікавився, в який час прийти і кого викликати. Гілда не мала візитної картки. Коні дала йому свою. Він швидко глянув на картку своїми гарячими південними блакитними очима, тоді знову на неї.
— О! — сказав він, просвітлівши. — Міледі! Міледі! Правда?
— Міледі Констанца! — сказала Коні.
Він кивнув, повторюючи: «Міледі Констанца!» — і акуратно поклав картку в кишеню блузи.
Вілла Есмеральда стояла досить далеко, на краю лаґуни, лицем до Чіоджо. Милий, не дуже старий будинок, тераси обернуті до сонця, а внизу — досить великий сад з темними деревами, він оточував його з боку лаґуни.
Господарем був повний, доволі дебелий шотландець, який до війни нажив у Італії добрий капітал, а під час війни одержав дворянство за ультрапатріотизм. Його дружина була худа, бліда, їдка особа без власних прибутків і мала нещастя спостерігати досить гидкі амурні пригоди свого чоловіка. Із слуг він тягнув жили. Але тепер після того, як узимку зазнав невеликого удару, з ним стало легше давати раду.
Будинок був повен гостей. Крім сера Малколма і його двох дочок, там жило ще семеро інших людей — шотландська пара, теж з двома дочками, молода італійська графиня, вдова, молодий грузинський князь і моложавий англійський священик, який перехворів на запалення легенів і тепер за станом здоров'я служив капеланом сера Александра. Князь не мав за душею й пенса, однак був гарний з лиця і з його гонором міг би стати відмінним шофером, і баста! Графиня була тихою маленькою кішечкою і вела якусь свою гру. Священик був простий неотесаний молодик з парафії в Баксі, на щастя, він залишив дружину й двох дітей вдома. А Ґутрі, родина з чотирьох осіб, добрі, солідні единбурзькі буржуа, насолоджувалися всім, зберігаючи солідні манери, і куштували всього, не ризикуючи нічим.
Коні й Гілда зразу виключили князя із своїх списків. Ґутрі належали більш-менш до їхнього типу людей, заможні, але нудні, а дівчата хотіли заміж. Капелан — непоганий хлопець, але надто шанобливий. Після легкого удару серові Александру стало важкувато задовольняти свої галантні нахили, та його все ще збуджувала присутність стількох гарних молодих жінок. Леді Купер була тиха, схожа на кицьку істота; бідолашна, вона жила без радості, вивчаючи кожну жінку з холодною пильністю, яка стала її другою натурою, і говорила холодні, неприємні колючі слова, що свідчили, якої низької думки вона дотримується про всю людську природу. Крім того, як виявила Коні, вона злісно гнобила слуг, але в тихій манері. Та вона докладала всіх зусиль, щоб сер Александр із своїм огрядним, начебто привітним черевом та нуднющими жартами — гумористикою, за висловом Гілди, — думав, наче він пан і володар усієї цієї братії.