Вона надягла нічну сорочку, лягла в ліжко й гірко заплакала. І з цієї гіркоти спалахнуло холодне обурення проти Кліфорда, проти його писанини і його розмов, проти всіх чоловіків його породи, які позбавили жінку навіть її власного тіла.
Несправедливо! Несправедливо! Відчуття глибокої фізичної несправедливості пропалювало її до самої душі.
Та зранку вона все одно встала о сьомій і спустилася до Кліфорда, їй доводилося допомагати йому у всіх його інтимних потребах, тому що в нього не було слуги, а від служниці він відмовився. Чоловік економки, який знав його ще з дитинства, допомагав йому, переносив при необхідності, але Коні допомагала в особистих потребах і робила це з охотою. Це складало її обов'язки, але вона й сама прагнула допомогти.
Тому вона майже ніколи не виїздила з Реґбі, хіба що на день чи два, коли за Кліфордом доглядала місіс Бетс, економка. Він, виявилося з часом, сприймав її службу як належне. Це йому здавалося природним.
І все ж глибоко всередині в Коні розгоралося почуття несправедливості, почуття, що її обдурено. Як небезпечно, коли прокидається відчуття фізичної несправедливості. Воно потребує виходу, інакше може з'їсти того, в кому пробуджується. Бідний Кліфорд, його ні в чому винити. Його нещастя більше. І все це — частина загальної катастрофи.
Однак хіба й тут не крилося якоїсь його вини? Відсутність тепла, ця відсутність простого, теплого, фізичного зв'язку — хіба тут не було його вини? Він ніколи не був по-справжньому теплий чи навіть добрий, а тільки вдумливий, уважний у своїй добре вихованій, холодній манері! Він не був теплий, як може бути теплий стосовно жінки чоловік, як був теплий до Коні хоча б її батько. От він ставився до неї з теплотою чоловіка, якому добре і цілком намірено ведеться, та який, однак, може втішити жінку крихтою свого чоловічого жару.
Та Кліфорд був не такий. Уся його порода була не така. Усі вони були внутрішньо тверді й замкнуті, а тепло здавалося їм просто поганим смаком. Треба обходитися без нього, триматися свого, і все просто чудово, якщо ви одного класу й однієї породи. Тоді можна поводитися дуже холодно, поважно, триматися свого й насолоджуватися від того, що ти тримаєшся свого. Та якщо ти з іншого класу й іншої породи, тоді нічого не вийде. Нема жодного задоволення від того, щоб просто триматися свого й відчувати, що ти належиш до правлячого класу. Який у цьому сенс, якщо навіть найвишуканіші аристократи позбавлені хоча б чогось позитивного, за що варто триматися, коли їхнє правління — справжній фарс, а ніяк не правління? Який сенс? Усе — пуста нісенітниця.
У Коні зріло почуття бунту. Що в цьому всьому доброго? Що доброго в її самопожертві, в тому, що своє життя вона присвятила Кліфордові? Кінець кінцем, чому вона служить? Холодному марнославству, позбавленому всяких теплих людських зв'язків і порочному, як марнославство будь-якого низькородного єврея, що жадає сторгуватися з продажною богинею успіху. Навіть Кліфордова холодна й безпідставна певність, що він належить до правлячого класу, не заважає йому, висолопивши язика, задихаючись, бігти за продажною богинею. Власне, в цій справі Майкаліс поводився із значно більшою гідністю й досяг значно, значно більшого успіху. Справді, якщо придивитися до Кліфорда уважніше, побачиш, що він — блазень, а бути блазнем значно принизливіше, ніж жлобом.
З цих двох чоловіків Майкаліс приніс їй користі значно більше за Кліфорда. Він навіть потребував її більше. Будь-яка добра нянька може доглянути за скаліченими ногами! Що ж до героїчних зусиль, то Майкаліс скидався на героїчного щура, а Кліфорд дуже нагадував пуделя, який виставляється напоказ.
У домі були люди, серед них Кліфордова тітка Єна, леді Бенерлей. Це була худорлява жінка років шістдесяти з червоним носом, вдова й певною мірою «гранд-дама». Вона належала до однієї з кращих родин і володіла здатністю гордо нести своє ім'я. Коні любила її, вона була такою простою й відвертою настільки, наскільки їй хотілося здаватися відвертою і зовні доброю. В глибині душі колись вона уміла ставити себе високо, а інших людей дещо нижче. Вона зовсім не була снобом, цього їй не дозволяла надмірна впевненість у собі. Вона досягла великих успіхів у соціальному спорті: триматися холодно й примушувати інших людей поступатися перед нею.
Вона добре ставилася до Коні й пробувала пролізти в її жіночу душу гострим свердлом своїх високородних спостережень.
— На мою думку, ви надзвичайна, — сказала вона Коні. — Ви з Кліфордом робите дива. Сама я ніколи не бачила, як розцвітає геній, і от від нього всі в захопленні. — Тітка Єва цілком самовдоволено пишалась успіхом Кліфорда. Ще одне перо в родинному султані. Вона ніскілечки не цікавилася його книжками, та й навіщо?