— Багато чоловіків покинуло Тевершел і перебралося в Стекс Ґейт і Вайтовер, — сказала місіс Болтон. — Ви ніколи не бачили нові копальні в Стекс Ґейт, відкриті після війни, правда, сер Кліфорд? О, вам треба туди якось вибратися, це щось цілком нове, коло копальні — великі хімічні цехи, все це зовсім не нагадує рудники. Кажуть, там хімічні відходи приносять більше грошей, ніж вугілля, я тільки забула, які саме. А в робітників великі нові будинки, справжні маєтки! Багато хто з Тевершела перебрався туди й добре заробляє, значно краще, ніж наші чоловіки. Кажуть, Тевершелу кінець, це питання ще якихось кількох років, його доведеться закривати. І першим закриється Нью-Лондон. Даю слово, ото буде дивина, коли тевершелська копальня стане. Як погано під час страйку, та даю слово, коли вона закриється назавжди, це буде все одно що кінець світу. Коли я була дівчиною, це була найкраща шахта на всю країну, і той, хто працював тут, вважав себе щасливим. О, тут, у Тевершелі, заробляли гроші. А тепер люди кажуть, що корабель іде на дно й пора усім тікати. Хіба не жахливо! Та, звичайно, тут багато таких, що не поїдуть звідси, доки не припече, їм не подобаються всі ці новомодні шахти, там така глибина, та й техніка нова. Дехто просто боїться цих залізних рубак, так їх називають, ці машини, які вирубують породу, раніше це завжди робили люди. Кажуть, це таке марнотратство. Але те, що пропадає в шахті, економить зарплату, і то добре. Здається, скоро людям не залишиться роботи на землі, всюди будуть машини. Та кажуть, те ж саме говорили, коли відмовилися від старих кріпильних рам. Я ще пам'ятаю одну чи дві. Та даю слово, чим більше машин, тим більше коло них треба людей, все йде до цього. Кажуть, з тевершелської копальні не добути таких хімікатів, як із Стекс Ґейта, смішно, між ними всього три милі. Але так кажуть. Та всі говорять, що соромно, коли немає нічого нового, щоб чоловікам стало трохи краще жити й дало роботу дівчатам. Всі дівчата щодня ходять у Шефілд. Даю слово, от було б добре, якби тевершелські копальні якось ожили, коли всі говорять, що їм кінець, що корабель іде на дно, а людям треба тікати з нього, як щурам з тонучого судна. Але всі так багато говорять. Звичайно, бум припав на війну, коли сер Джефрі заклав майно і цим врятував свої гроші. Так говорять! Та кажуть, навіть господарі й управляючі тепер багато з них не заробляють. Вам важко в це повірити, правда! Так, я завжди думала, що рудники будуть працювати довіку. Хто б міг подумати про це, коли я була дівчинкою! Але копальня Нью-Інґленд закрилася, те ж саме Колвік Вуд, так, страшнувато пройти тими краями, побачити, як між деревами самотньо стоїть Колвік Вуд, по терикону ростуть кущі, а рейки червоні від іржі. Мертва копальня, це немов сама смерть. Ну, що ж нам діяти, коли закриється Тевершел?.. Нестерпно навіть думати про таке. Завжди там натовп, за винятком страйків, і навіть тоді лопаті крутяться, хоч коней нагору піднімають. Дивний світ, авжеж, з року в рік не знаєш, що з тобою відбувається, зовсім не знаєш.
Саме розмови місіс Болтон запалили в Кліфорді щось нове. Його прибутки, пояснювала вона, завдяки операції його батька, були надійними, хоч і невеликими. Шахти його по-справжньому не турбували. Він просто хотів збагнути інший світ — літератури й слави, світ популярності, а не світ праці.
Тепер він бачив відмінність між популярністю й успіхом у праці: між людьми насолоди й людьми праці. Він як приватна особа постачав свої оповідання людям насолоди. І брав тут своє. Та за людьми насолоди стоять люди праці, похмурі, брудні й страшнуваті. І вони так само потребують своїх постачальників. І доки вдовольниш людей праці, то й сам спохмурнієш, — це не те, що вдовольнити людей насолоди. Поки він ліпив свої оповідання й «робив успіхи» в світі, Тевершел занепадав.
Він збагнув тепер, що продажна богиня успіху прагне задовольнити два свої апетити: один до лестощів, підлабузництва, погладжування й лоскотів — все це вона дістає від письменників і художників; інший, страшніший апетит, — до м'яса й кісток. А м'ясо й кістки продажній богині постачали ті, що заробляли гроші в промисловості.
Так, дві величезні зграї псів сперечаються за продажну богиню: зграя облесників, тих, що пропонують їй розваги, оповідання, фільми, п'єси, й інша, значно непомітніша, значно лютіша зграя тих, що дають їй м'ясо, справжню субстанцію грошей. Добре доглянуті, показні пси розваг сперечаються й сваряться між собою за ласки продажної богині. Та це ніщо в порівнянні з мовчазною бійкою не на життя, а на смерть найголовніших постачальників, що приносять їй кістки.