Та під впливом місіс Болтон Кліфорд спокусився встряти в бійку, яку вели між собою головні постачальники, захопити продажну богиню грубим способом — налагодивши промислове виробництво. І йому вдалося розправити крила. Місіс Болтон по-своєму зробила з нього чоловіка — те, що ніколи не вдавалося Коні. Коні тримала його на відстані, робила його чуттєвим, свідомим самого себе й свого стану. Місіс Болтон навчила його сприймати тільки зовнішні речі. Всередині він ставав м'яким, як пульпа. А ззовні почав набирати сили.
Він навіть примусив себе ще раз відвідати шахти, а там спустився вниз, у вагонетці його підкотили до самої виробки. Те, чому він вчився до війни й, здавалося, цілком забув, тепер повернулося назад. Він, каліка, сидів там, у вагонетці, й управляючий цього підземелля могутньою лампою освітлював перед ним пласт породи. Говорив він мало. Але його розум запрацював.
Він знову почав читати свої технічні праці з вугледобувної промисловості, вивчав урядові звіти і ретельно стежив за останніми новинами німецькою мовою про гірничу справу й хімію кам'яного вугілля та глинистого сланцю. Звичайно, найцінніші відкриття трималися в суворому секреті. Та навіть ознайомлення зі станом гірничої справи, зі способами вуглевидобування і виробу вторинних продуктів, з хімічними можливостями вугілля, приголомшило його, явивши картину надприродної винахідливості сучасного технічного розуму. Здавалося, сам диявол позичив свій бісівський розум ученим, що працюють на промисловість. Вона, ця технічна наука, була значно цікавіша за мистецтво, за літературу, які здавалися убогими, емоційно недолугими. Промисловці здавалися богами чи демонами, які, охоплені натхненням, роблять відкриття за відкриттям і завзято борються за їхнє втілення. Коли ці люди робили своє діло, вони виявляли розум, що далеко виходив за рамки їхніх вікових можливостей. Але Кліфорд знав: у щоденному житті, сповненому звичайних людських емоцій, ці чоловіки, які домоглися успіху власними силами, розумово лишалися тринадцятилітніми хлопчаками. Ґрандіозна й страшна невідповідність.
Та хай так. Хай люди впадають у ідіотизм у своєму емоційному, «людському» житті — Кліфорду було байдуже. Хай усе котиться під три чорти. Його цікавила техніка сучасного вуглевидобування: він прагнув вивести Тевершел з безвиході.
День у день він бував у шахті, вивчав усі виробничі процеси, влаштував головному управителю, й управителю надземними справами, й управителю підземними справами, й інженерам такий екзамен, який їм навіть не снився. Влада! Він відчув, як у ньому нуртує нове почуття влади, влади над усіма цими людьми, над тисячами й тисячами шахтарів. Він вів пошуки і брав діло в свої руки.
І справді здавалося, ніби він відродився. Тепер до нього вернулося життя! Перебуваючи під опікою Коні, живучи ізольованим від світу життям художника та мислячої особистості, він поступово гинув — умирав. Тепер нехай це все відійде в небуття, нехай засне. Він відчував, як з вугілля, з копалень у груди йому вливається життєва сила. Затхле повітря шахти було для цього живлючіше за кисень. Воно давало відчуття влади, влади. Він щось робив і збирався щось робити далі. Він збирався виграти, виграти: не те, що виграв своїми оповіданнями — дешеву популярність у світі, що кипів завзяттям і злостивістю. А здобути чоловічу перемогу.
Спочатку він думав, що вихід в електриці: перетворити вугілля на електричну енергію. Згодом у нього з'явилася нова ідея. Німці винайшли новий локомотив з самоподавальним механізмом, при якому не потрібний кочегар. Він працював на новому паливі, яке згорало в малих кількостях при великій температурі за певних умов.
Кліфорда привабила ідея використати нове концентроване паливо, яке дуже повільно згорає при високій температурі. Щоб таке паливо горіло, потрібен ще якийсь додатковий стимул, а не просто подача повітря. Він почав експериментувати і знайшов на підмогу розумного молодого хлопця, який виявився здібним хіміком.
Кліфорд почувався переможцем. Нарешті він звільнився зі своєї оболонки. Він здійснив таємну мрію всього свого життя випручатися зі своєї оболонки. Мистецтво тут не допомогло. Мистецтво тільки було на заваді. Але тепер, тепер йому це вдалося.
Він не усвідомлював, наскільки його підтримувала місіс Болтон. Він не знав, наскільки від неї залежить. Та попри все було очевидно, що коли він буває з нею, в його голосі з'являється легкий ритм близькості, навіть трохи вульґарної.